Декалог
(10 заповідей учня Містківської ЗОШ)
Де б ти, друже, не бував,
Щоб завжди ти пам’ятав
Мову рідну шанувати ,
Що навчила рідна мати .
Щоб
не зникнув мови слід,
Ти виконуй заповіт :
1.Мова – скарб нації ,
бережи її.
2.Мова – дух народу , плекай її.
3.Мова – рідна ненька , не цурайся її.
4.Мова – багатство народу , не згуби її.
5.Мова – історія роду , вивчай її.
6.Мова – цілюще джерело , не замулюй її. 7.Мова – національний стержень, пишайся
нею.
8.Мова – совість народу , не паплюж її .
9.Мова – твоє обличчя , не брудни його.
10.Мова – зв’язок із національною ідентичністю , не розірви його .
Поезія - це завжди
неповторність!
(10 заповідей учня Містківської ЗОШ)
Щоб завжди ти пам’ятав
Мову рідну шанувати ,
Що навчила рідна мати .
Щоб не зникнув мови слід,
Ти виконуй заповіт :
2.Мова – дух народу , плекай її.
3.Мова – рідна ненька , не цурайся її.
4.Мова – багатство народу , не згуби її.
5.Мова – історія роду , вивчай її.
6.Мова – цілюще джерело , не замулюй її. 7.Мова – національний стержень, пишайся нею.
8.Мова – совість народу , не паплюж її .
9.Мова – твоє обличчя , не брудни його.
10.Мова – зв’язок із національною ідентичністю , не розірви його .
Адресовані людям вірші - найщиріший у
світі лист
Ліна Костенко
Обожнюю творчість Ліни Костенко! Це ж треба
так тонко відчувати поезію, серед тисяч слів знаходити "свої", саме
ті, які торкнуться душі кожного, і він подумає: "Так це ж написано
про мене і для мене!"
Своїм учням теж стараюся прищепити любов до українського слова через поезію, у кожного із них свій улюблений поет і вірш. Дехто сам пробує втілювати свої думки і переживання у поетичні рядки.
Незнищенний
Прометеїв дух
Тарас Шевченко – справжній патріот!
За свій знедолений народ
Він ладен був життя віддати,
Солдатську муштру подолати.
За свій знедолений народ
Він ладен був життя віддати,
Солдатську муштру подолати.
В Казахському степу, в пісках,
У своїх мріях і думках
Линув Тарас на Батьківщину:
Боліло серце за Вкраїну.
У своїх мріях і думках
Линув Тарас на Батьківщину:
Боліло серце за Вкраїну.
І знав поет, що не здолати,
Не знищити, не кинути за грати,
Неситому орлові не зламати
Наш незнищенний Прометеїв дух.
Не знищити, не кинути за грати,
Неситому орлові не зламати
Наш незнищенний Прометеїв дух.
Бо є у нас ще патріоти -
Нащадки Галайди і Гонти,
Сини і Ганни, й Катерини,-
Що борються за волю України.
Нащадки Галайди і Гонти,
Сини і Ганни, й Катерини,-
Що борються за волю України.
Луцик Роман , 10 клас
Так
мало доля, не багато…
Так мало доля, не багато
Відміряла прожити літ…
А скільки хочеться сказати
І обійняти увесь світ!
Відміряла прожити літ…
А скільки хочеться сказати
І обійняти увесь світ!
Не нарікаю я на Бога
І дякую йому за все.
А оця в тернах вся дорога
У світ і вивела мене.
І дякую йому за все.
А оця в тернах вся дорога
У світ і вивела мене.
Я пас ягнята, носив воду,
Служив у пана козачком
І марив, мріяв про свободу,
Щоб мій народ не був рабом.
Служив у пана козачком
І марив, мріяв про свободу,
Щоб мій народ не був рабом.
Піднявсь з колін, розправив крила
І пісню волі заспівав,
І щоб про мене, свого сина,
Років за двісті щоб згадав.
І пісню волі заспівав,
І щоб про мене, свого сина,
Років за двісті щоб згадав.
Ардан Андрій , 7 клас
Вірші Пелеха Назара, учня 9 класу
Мені
наснивсь вночі Тарас
Мені наснивсь вночі Тарас,
Не спав я потім до світанку.
Його слова, мов той батіг,
Шмагали душу аж до ранку.
Не спав я потім до світанку.
Його слова, мов той батіг,
Шмагали душу аж до ранку.
Болючі ті слова були,
Що душу краяли щосили.
А докори Шевченка ті
До крові серце роз’ятрили.
Що душу краяли щосили.
А докори Шевченка ті
До крові серце роз’ятрили.
-Чому, - питав Поет мене, -
Брехня і зрада знов панують?
Чому народ простий ізнов
Грабують, дурять і мордують?
Брехня і зрада знов панують?
Чому народ простий ізнов
Грабують, дурять і мордують?
Чом знов ненависть та незгода
Панують в душах українців?
Чом люди на землі своїй
Живуть немов якісь чужинці?
Панують в душах українців?
Чом люди на землі своїй
Живуть немов якісь чужинці?
Чом на полях бур’ян зроста,
Земля вкривається лісами,
А роботящі земляки
Мандрують дальніми світами?
Земля вкривається лісами,
А роботящі земляки
Мандрують дальніми світами?
Чом перестали шанувать
Своїх батьків і рідну мову?
І де ж того євшану взять,
Щоб навернути люд на праведну дорогу?
Своїх батьків і рідну мову?
І де ж того євшану взять,
Щоб навернути люд на праведну дорогу?
Так говорив мені Тарас,
В його словах багато болю,
Адже він жив, горів і згас
За нашу кращу, світлу долю.
В його словах багато болю,
Адже він жив, горів і згас
За нашу кращу, світлу долю.
Мені наснивсь вночі Тарас,
Не спала потім до світанку.
Його слова, мов той батіг,
Шмагали душу аж до ранку.
Не спала потім до світанку.
Його слова, мов той батіг,
Шмагали душу аж до ранку.
В єдності сила
народу
«В єдності сила народу» -
Це істина давня й свята.
І хоч здобули ми свободу,
Та єдності так і нема.
Чи то історично вже склалось,
Чи доля вже наша така,
Що там, де є два українці,
Гетьманів аж три обира.
Плаче, ридає країна,
До Бога шле молитви,
Адже навколо руїна -
Розплата за наші гріхи.
За те, що шматуєм державу,
Що ділим на Захід і Схід,
Історію що не вивчаєм,
Не знаєм, що ми за нарід.
Возносить до неба руки,
Благає наш рідний край:
«Нехай вже закінчаться муки.
Боже, нам єдність подай!»
Це істина давня й свята.
І хоч здобули ми свободу,
Та єдності так і нема.
Чи то історично вже склалось,
Чи доля вже наша така,
Що там, де є два українці,
Гетьманів аж три обира.
Плаче, ридає країна,
До Бога шле молитви,
Адже навколо руїна -
Розплата за наші гріхи.
За те, що шматуєм державу,
Що ділим на Захід і Схід,
Історію що не вивчаєм,
Не знаєм, що ми за нарід.
Возносить до неба руки,
Благає наш рідний край:
«Нехай вже закінчаться муки.
Боже, нам єдність подай!»
Боже, нам єдність подай
У наш прекрасний квітучий край,
Щоб змогли ми ворога здолати,
Нечисть з України всю прогнати.
У наш прекрасний квітучий край,
Щоб змогли ми ворога здолати,
Нечисть з України всю прогнати.
Такі як Стус не умирають
Лютує холод… Колима…
Страшна тюрма й залізні грати,
Робота каторжна щодня.
Здається, що в неволі тут прийдеться погибати,
Бо навіть душу спопелила чужина.
Промінчик сонця простягає руки,
Стискає серце камера тісна,
А думка рветься, повна смутку й муки,
На Україну рідну, де, напевно, вже весна.
В уяві постає стежина й рідна хата,
Дружина вірна, милая така, з синочком,
Якого так хотілося б обняти,
Бо дуже скучив, як за сонечком земля.
Страшна тюрма й залізні грати,
Робота каторжна щодня.
Здається, що в неволі тут прийдеться погибати,
Бо навіть душу спопелила чужина.
Промінчик сонця простягає руки,
Стискає серце камера тісна,
А думка рветься, повна смутку й муки,
На Україну рідну, де, напевно, вже весна.
В уяві постає стежина й рідна хата,
Дружина вірна, милая така, з синочком,
Якого так хотілося б обняти,
Бо дуже скучив, як за сонечком земля.
Тортури й муки довелось зазнати,
Біль і страждання перенести,
Та його духу не здолати,
Що вперто кликав далі йти
До перемоги, до кінця,
Щоб подолати тьму, зневіру,
Утвердити в людських серцях тверду надію й віру.
Бо прийде час, і наш народ
Здобуде бажану свободу
Й змете з дороги всіх заброд,
І буде жити в щасті й згоді.
Стус був знесилений фізично,
Та духом, звісно, знаю – ні!
Бо й дотепер на Україні звучать його вірші-пісні.
Такі як Стус не умирають,
Такі як він завжди живуть,
Бо лицарі - безсмертні, народ продовжить їхню путь.
Біль і страждання перенести,
Та його духу не здолати,
Що вперто кликав далі йти
До перемоги, до кінця,
Щоб подолати тьму, зневіру,
Утвердити в людських серцях тверду надію й віру.
Бо прийде час, і наш народ
Здобуде бажану свободу
Й змете з дороги всіх заброд,
І буде жити в щасті й згоді.
Стус був знесилений фізично,
Та духом, звісно, знаю – ні!
Бо й дотепер на Україні звучать його вірші-пісні.
Такі як Стус не умирають,
Такі як він завжди живуть,
Бо лицарі - безсмертні, народ продовжить їхню путь.
Вірші Каламай Софії, учениці 6 класу
Живу тобою , Україно !
Живу тобою ,
Україно ,
Я кожен день
і кожну мить ,
В думках до
тебе часто лину ,
За майбуття
серце щемить .
Молюся щиро
я до Бога ,
Щоб кращу долю
дав тобі ,
Щоби
стелилася дорога
Без тернів ,
зради і брехні .
Я знаю :
сонечко не згасне ,
І віра в
кожен дім прийде ,
В серцях
любов знов запанує ,
І щастя
кожного знайде .
Прийшла осінь
Прийшла
осінь у сади й діброви ,
На поля , в
ліси і у гаї ,
Принесла нам
листя кольорове
І дари у
кошику свої .
Крокує
чарівниця по землі
З палітрою і
пензлем у руці .
Не оминула
осінь золота
І нашого
прекрасного села .
Заквітчала
Україну у вінок
Із яскравих
, кольорових квіточок ,
Щоб раділа й
веселилася земля,
Калинова ,
барвінкова ж бо вона .
Осінь – це сумна пора
Кажуть : «
Осінь – це сумна пора».
Облітає
листя у діброві ,
Вже не чути
співу солов’я ,
Сни ведмедю сняться кольорові .
За вікном вже дощик накрапа ,
Заховалось сонечко за хмарку .
Це ж настала осінь золота !
Зустрічайте нову володарку !
Немає коментарів:
Дописати коментар