Поезія - це завжди неповторність. Вірші моїх учнів.

Декалог
(10 заповідей учня Містківської ЗОШ)

       Де б ти, друже, не бував,
        Щоб завжди ти пам’ятав
             Мову рідну шанувати ,         
             Що навчила рідна мати .    
             Щоб не зникнув мови слід,
    Ти виконуй заповіт :    

1.Мова – скарб нації , бережи її.
2.Мова – дух народу , плекай її.
3.Мова – рідна ненька , не цурайся її. 
4.Мова – багатство народу , не згуби її.
5.Мова – історія роду , вивчай її.
6.Мова – цілюще джерело , не замулюй її. 7.Мова – національний стержень, пишайся нею.
8.Мова – совість народу , не паплюж її .
9.Мова – твоє обличчя , не брудни його.
10.Мова – зв’язок із національною ідентичністю , не розірви його .

                           Поезія - це завжди неповторність!

Адресовані людям вірші - найщиріший у світі лист

Ліна Костенко

   Обожнюю творчість Ліни Костенко! Це ж треба так тонко відчувати поезію, серед тисяч слів знаходити "свої", саме ті, які торкнуться  душі кожного, і він подумає: "Так це ж написано про мене і для мене!"

Своїм учням теж стараюся прищепити любов до українського слова через поезію, у кожного із них свій улюблений поет  і вірш. Дехто сам пробує втілювати свої думки і переживання у поетичні рядки.

Незнищенний Прометеїв дух

Тарас Шевченко – справжній патріот!
За свій знедолений народ
Він ладен був життя віддати,
Солдатську муштру подолати.

В Казахському степу, в пісках,
У своїх мріях і думках
Линув Тарас на Батьківщину:
Боліло серце за Вкраїну.

І знав поет, що не здолати,
Не знищити, не кинути за грати,
Неситому орлові не зламати
Наш незнищенний Прометеїв дух.

Бо є у нас ще патріоти -
Нащадки Галайди і Гонти,
Сини і Ганни, й Катерини,-
Що борються за волю України.

                                                       Луцик Роман , 10 клас

Так мало доля, не багато…

Так мало доля, не багато
Відміряла прожити літ…
А скільки хочеться сказати
І обійняти увесь світ!

Не нарікаю я на Бога
І дякую йому за все.
А оця в тернах вся дорога
У світ і вивела мене.

Я пас ягнята, носив воду,
Служив у пана козачком
І марив, мріяв про свободу,
Щоб мій народ не був рабом.

Піднявсь з колін, розправив крила
І пісню волі заспівав,
І щоб про мене, свого сина,
Років за двісті щоб згадав.

                                                   Ардан Андрій , 7 клас

Вірші Пелеха Назара, учня 9 класу

   

Мені наснивсь вночі Тарас

Мені наснивсь вночі Тарас,
Не спав я потім до світанку.
Його слова, мов той батіг,
Шмагали душу аж до ранку.

Болючі ті слова були,
Що душу краяли щосили.
А докори Шевченка ті
До крові серце роз’ятрили.

-Чому, - питав Поет мене, -
Брехня і зрада знов панують?
Чому народ простий ізнов
Грабують, дурять і мордують?

Чом знов ненависть та незгода
Панують в душах українців?
Чом люди на землі своїй
Живуть немов якісь чужинці?

Чом на полях бур’ян зроста,
Земля вкривається лісами,
А роботящі земляки
Мандрують дальніми світами?

Чом перестали шанувать
Своїх батьків і рідну мову?
І де ж того євшану взять,
Щоб навернути люд на праведну дорогу?

Так говорив мені Тарас,
В його словах багато болю,
Адже він жив, горів і згас
За нашу кращу, світлу долю.

Мені наснивсь вночі Тарас,
Не спала потім до світанку.
Його слова, мов той батіг,
Шмагали душу аж до ранку.

                                 В єдності сила народу

«В єдності сила народу» -
Це істина давня й свята.
І хоч здобули ми свободу,
Та єдності так і нема.

Чи то історично вже склалось,
Чи доля вже наша така,
Що там, де є два українці,
Гетьманів аж три обира.

Плаче, ридає країна,
До Бога шле молитви,
Адже навколо руїна -
Розплата за наші гріхи.

За те, що шматуєм державу,
Що ділим на Захід і Схід,
Історію що не вивчаєм,
Не знаєм, що ми за нарід.

Возносить до неба руки,
Благає наш рідний край:
«Нехай вже закінчаться муки.
Боже, нам єдність подай!»

Боже, нам єдність подай
У наш прекрасний квітучий край,
Щоб змогли ми ворога здолати,
Нечисть з України всю прогнати.

Такі як Стус не умирають

Лютує холод… Колима…
Страшна тюрма й залізні грати,
Робота каторжна щодня.
Здається, що в неволі тут прийдеться погибати,
Бо навіть душу спопелила чужина.
Промінчик сонця простягає руки,
Стискає серце камера тісна,
А думка рветься, повна смутку й муки,
На Україну рідну, де, напевно, вже весна.
В уяві постає стежина й рідна хата,
Дружина вірна, милая така, з синочком,
Якого так хотілося б обняти,
Бо дуже скучив, як за сонечком земля.
    

Тортури й муки довелось зазнати,
Біль і страждання перенести,
Та його духу не здолати,
Що вперто кликав далі йти
До перемоги, до кінця,
Щоб подолати тьму, зневіру,
Утвердити в людських серцях тверду надію й віру.
Бо прийде час, і наш народ
Здобуде  бажану свободу
Й змете з дороги всіх заброд,
І буде жити в щасті й згоді.
Стус був знесилений фізично,
Та духом, звісно, знаю – ні!
Бо й дотепер на Україні звучать його вірші-пісні.
Такі як Стус не умирають,
Такі як він завжди живуть,
Бо лицарі - безсмертні, народ продовжить їхню путь.

Вірші Каламай Софії, учениці 6 класу

    

Живу тобою , Україно !

Живу тобою , Україно ,

Я кожен день і кожну мить ,

В думках до тебе часто лину ,

За майбуття серце щемить .

Молюся щиро я до Бога ,

Щоб кращу долю дав тобі ,

Щоби стелилася дорога

Без тернів , зради і брехні .

Я знаю : сонечко не згасне ,

І віра в кожен дім прийде ,

В серцях любов знов запанує ,

І щастя кожного знайде .

Прийшла осінь

Прийшла осінь у сади й діброви ,

На поля , в ліси і у гаї , 

Принесла нам листя кольорове

І дари у кошику свої .

Крокує чарівниця по землі

З палітрою і пензлем у руці .

Не оминула осінь золота

І нашого прекрасного села .

Заквітчала Україну у вінок

Із яскравих , кольорових квіточок ,

Щоб раділа й веселилася земля,

Калинова , барвінкова ж бо вона .

Осінь – це сумна пора

Кажуть : « Осінь – це сумна пора».

Облітає листя у діброві ,

Вже не чути співу солов’я ,

Сни ведмедю сняться кольорові .

За вікном вже дощик накрапа ,

Заховалось сонечко за хмарку .

Це ж настала осінь золота !

Зустрічайте нову володарку !