Виховні заходи

ВИХОВНІ ЗАХОДИ
1. «Художник з душею поета» ( Шевченко – художник)
2.«Кольори Шевченкової долі»
3. «Мені, Боже, на землі подай любов, небесний рай » (жінки у долі Шевченка)
4."Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття" 
5.П'єса "Утоплена" (за мотивами однойменної поеми Т. Шевченка )
6.Гра «Що? Де? Коли?» ( життєвий і творчий шлях Т.Шевченка)  
7. КВК "Ім'я Шевченка стукає в серцях"
8."Український Мойсей." ( до дня народження  І. Франка)
9. Гра «Що? Де? Коли?» (життєвий і творчий шлях Лесі Українки)
10.Святкова лінійка до Дня писемності та мови
11.Вікторина до Дня української мови

Тема заходу: «Художник з душею поета» ( Шевченко – художник)

Ведучий 1.                            То була дивовижна зоря:
                                         На землю убогу і світом забуту,
                                         Щоб її до життя повернути,
                                         Бог послав Кобзаря.
                                         Йому доля судилась, як міт -
                                         За пророцтво життям заплатити,
                                         Потім знов для нащадків ожити,
                                         Дивувати оновлений світ.
Ведучий 2. Весна-весняночка…Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні Пророка. Ім’я йому дала рідна мати – Тарас, що означає бунтар.

(На сцену виходить мати Тарасика в українському одязі з лялькою на руках, сідає на стільчик, колише дитину)
Мати:        Даю тобі, мій синочку, Тарасику любий,
                   Щире серце, карі очі і чорнії брови.
                   Дай же йому, Божа Матір, тії благодаті,
                   Всього того, чого матір не зуміє дати.
Пісня: Люлі, люлі, мій синочку,
Зроблю тобі колисочку -
Мальовані бильця,
Срібні колокольця
Та новую колисоньку.
Будуть гулі прилітати,
Будуть вітри повівати,
Колисоньку колихати.
Колишся, колисонько,
Засни, моя дитинонько.
Ведучий 1. Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині минуло безрадісне дитинство поета.
Тарас . Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, мій синочку, правда.
Тарас. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно ?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найяскравіше.
Мати. Старайся, синку.                                                                                              

Ведучий. Ріс хлопчик мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що його прозвали «малим приблудою».
   Восьмилітнього  Тараса батьки віддали до дяка в науку. Дивна це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками.
Тарас. Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, - ти казала.

Ведучий. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Змучена важкою працею, померла мати.
Тарас. Там матір добрую мою
Ще молодую -  у могилу
Нужда та праця положила.

Ведучий. Невдовзі, після смерті матері помер і батько. Його смерть приголомшила малого Тараса.
Тарас.  Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині… А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята…

Ведучий. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду.
Читець (вірш «Мені тринадцятий минало»).

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас. Еге ж, малярем.
Оксана. І розмалюєш нашу хату.
Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ні на що не здатний. Ні, я буду таки малярем.
Ведучий. Дотримав слова Тарас. Став видатним художником і поетом і талант свій присвятив рідній Україні, співвітчизникам.
Він – дитя з-під стріхи, Він в подертій свиті
А здобув нам славу,   Як ніхто на світі.

Ведучий 1 . Природа щедро нагородила Тараса: поет, прозаїк, драматург, гарний голос, улюбленець товариства. Але найперший талант, який відчув хлопчина – це малювання. Завдяки  своїм картинам Шевченко здобуде волю, познайомиться з видатними людьми, які введуть його у світ літератури та мистецтва. Він посяде одне з найпочесніших місць у світовому образотворчому  мистецтві                                                                                    

Ведучий 2. Мистецька спадщина  Шевченка - це 835 творів, 270 з них, на жаль, втрачені. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально- декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, олівця, пера.
Ведучий 1. Шевченко стане одним із зачинателів критичного реалізму в українському мистецтві та першим видатним майстром офорту. Художники, друзі Шевченка, назвуть його «Російським Рембрандтом», а імператорська Академія мистецтв вимушена буде присвоїти Шевченкові почесне звання академіка гравюри. Його твори використовуватимуть  як оригінали для копіювання молодими  художниками.
Ведучий 2. Це буде згодом. А поки що для маленького хлопчини крейда і вуглинка є неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і в гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка, призьба. Хлопець любив зображувати  птахів, звірів, людей. Малювання було його манією.
Ведучий 1.Коли Тарасові доручали пасти худобу, він малював, а корови розбігалася. Тому його віддали в науку до дяка Павла Рубена, який ще й був учителем у школі. Хлопець  робив усю хатню роботу ще й перевіряв зошити замість п’яного дяка.

Голос дяка  Тарасе! Чуєш, Тарасе!.. (пауза, з дверей показується в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк)
Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний ( бере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема… Тарасе! (витягує різку). Давно тебе потчевал… (береться за живіт) Утроба, аки геєна огненна.
( Входить Тарас, несучи у відрах воду. Він босий, в полотняній сорочці, куценьких штанях).
Дяк  З’явився, приблуда… Та скоріше! Повзеш, яко черв тлєтворная!
Тарас ( ставить відра) Черв’яку легше, пане дяче…
Дяк.  Переробився, бач… Розглагольствуєш! Бери-но кухоль та окропи швидше! Ху, голова розривається… (підставляє голову)
Тарас ( зливаючи дякові) Не пили б уже…
Дяк (сердито) Не твоє діло! Рушник подай!..
( Тарас виносить рушник. Дяк хоче перев’язати голову)
Дяк  Поможи, не бачиш? ( Тарас зав’язує рушник)
Ху!.. (п’є воду) Те, що вчора тобі загадував, - зробив?
Тарас   Псалтир склеїв, часослов зшив, а букви намалювати не встиг…
Дяк  Я так і знав!..Сновідєніям прєдавался, окаянний!
Тарас  Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні ще й не дрімав…
Дяк  А що ж содєял?
Тарас  Замітав, пензлі мив перед малюванням…
Дяк  Малюванням, малюванням… Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене святе писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося… (Тарас вносить старі книжки). Азбуку покажи.
Тарас  (струшуючи книжку) З псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче…
Дяк  Ай-а-ой! Беззаконіє твориться зі святими книжками.                                                                                

Тарас  Миші поглумилися!
Дяк  О горе!
Тарас  Їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.
Дяк  Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші… Ти де був? Я тебе кормлю, а ти так служиш благодєтєлю?
Тарас  Та хіба ж я не стараюся?
Дяк  Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає азбуку) О, бачиш? Шість букв погризані, а ти й не уздрів!
Тарас  Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати…
Дяк  Принеси етюдник!
Тарас (зрадівши)  Почнемо? От добре… (побіг у хату, виносить етюдник з фарбами)
Дяк (дає азбуку)  От зараз сідай і намалюй усі букви господніє.
Тарас  А мої малюнки подивитесь, пане дяче?
Дяк  Та й надоїв ти мені зі своїми малюнками! Роби, що загадую!..
(Тарас із сумом сідає на колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову).
Тарас  Обіцяли ж на сьогодні… Я давно чекаю…
Дяк  Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену- будеш старцювати тоді…
Тарас  Не лякайте – гірше не буде…
Дяк  Беззаконник! Ач? Ти знаєш, хто ти єси?
Тарас  Хлопець собі…
Дяк  Приблуда! Від родителів утік!
Тарас  Від мачухи… Ви теж від родичів поїхали…
Дяк  Не смій так зі мною глаголіть!.. Я учитель твій.
Тарас   Якби ж то вчили… А то лаєтесь та п’єте.
Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (підходить і б’є Тараса різкою). Ось тобі… Оце тобі «субота»! Щоб знав, як свого пана шанувати!
(Тарас, скрутившись калачиком, схлипує)
Дяк  Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же мені зроби букви, а не то(пішов у хату)
(Тарас сідає до етюдника, готує фарби. Дяк повертається із хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові).
Дяк  На, ось тобі…Я не такий…Я душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи (іде). Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я не довго… Ох, житіє наше! (Виходить, входить, озираючись, з вузликами Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає).

Яринка (жахнувшись). Ой! Капосний, злякав (б’є Тараса). Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким… (оглядається) Я й так боюся твого дяка…
Тарас (сміючись). Його немає дома – не бійся. Хіба дяк мій – то дідько якийсь?
Яринка  У нього ніс такий… Він страшний мені…
Тарас  Правда, він як нап’ється, то ніс, як буряк, червоний. Пішов знову, певно, у шинок…
Яринка  А ще – дяк. Оце ж забігла до тебе (розв’язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас (бере свитку). Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже, як велика дівка, шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…
Яринка  І це ось тобі… (дає хліб і глечик молока) Пообідаєш, а закусиш цими яблуками  (дає два великих яблука).
Тарас (зрадівши) Ой, які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає (кусає яблуко). Ой, добре!.. На, покуштуй (дає Яринці)
Яринка  Не треба. Я ще їстиму такі…
Тарас  А де ж ти їх візьмеш?
Яринка  Оксанка дасть.
Тарас (вражено) Оксанка? Коваленкова? (дивиться на свитку). І це, певно, її робота?
Яринка. Рукав і я зашивала… А Оксана чомусь зобиджається…
Тарас  Зобиджається? На мене? Хіба казала?..
Яринка  Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся… А чого ти, Тарасику, на неї?.. Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…
Тарас  Оксана добра… А ще що вона казала?
Яринка  Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.
Тарас  Так, а про мене що?
Яринка  Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила схудлим, нестриженим… А ще розказувала, як ви торік пасли разом ягнята…Говорила, що ти їй книжки читав, малював… А в тебе є той малюнок? Покажи…
Тарас  Є десь…захований. Не варто показувати.
Яринка  Тарасику, покажи мені…
Тарас  А навіщо? Він ще незакінчений.
Яринка  Все одно покажи. Тарасе, мені цікаво…
Тарас  Добре, тільки тобі одній…( побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки) Ось мої малюнки.
Яринка (Дивиться на дощечки) Оксана…схожа…Як жива! Ти сам малював?
Тарас  А тож хто… Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж – п’є.
Яринка  А чого ж на дощечках?
Тарас  Паперу катма… Дяк не завжди дає.
Яринка  Я візьму і покажу Оксані.
Тарас ( забирає малюнки) Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку, і тоді… Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.
(Читець декламує вірш Шевченка)

Ведучий 2. Згодом Тарас довідався, що в сусідньому селі Хлипівка є майстер по живопису, який погодився взяти учня, але потрібен був лише дозвіл від пана. Хлопчина на радощах прибіг у двір до управителя, саме в той час приїхав новий пан - Павло Енгельгардт (зображення проектується).
Ведучий 1. Старий пан помер, залишив своїм синам маєтки по всій Україні. Павлові дісталися маєтки на Київщині. Він приїхав в Кирилівку, щоб набрати собі  лакеїв. Побачивши Тараса, велів йому їхати з ним у Вільно, де  служив ад’ютантом губернатора.

Ведучий 2.У Вільно стався випадок, який мав для хлопця подвійний наслідок. Пан поїхав на бал в честь іменин  царя Миколи, а Тарас запалив свічку і почав  перемальовувати гравюру . Пан повернувся і застав хлопця за цим заняттям. Був страшний скандал. Шевченка відтягали за вуха і побили.

Ведучий 1. Енгельгардт  перебував на квартирі за казенний кошт: щодня йому безкоштовно видавали дрова та дві свічки на кожну кімнату. Найбагатший пан України пошкодував свічку.
Ведучий 2.Але цей випадок мав і позитивний наслідок: пан подумав, що непогано було б мати свого художника і віддав Тараса в науку до професора віленського університету Яна Рустема.
Ведучий 1. В цей час з’являється перший малюнок, що дійшов до нас, і відомий під назвою «Погруддя жінки» (проектується зображення). Це було у 1830 році. Є припущення, що це копія портрета видатної французької актриси Адрієни Лекуврер.
Ведучий 2. У лютому 1831 року Енгельгардта відправлено до Петербурга. Пан їхав каретою, за ним возами везли майно, а далі йшла валка втомлених людей. Один хлопчина привертав до себе увагу тим, що шкутильгав, оскільки в одному черевику відірвалась підошва, і він почергово змінював черевики, прив’язуючи їх шнурівкою, щоб ноги мерзли по черзі, оскільки була люта зима. Це був малий Шевченко.
Ведучий 1.У Петербурзі доля Тараса круто змінилась. Пан «здав» хлопця в оренду  до художника Ширяєва, отримуючи за це певні гроші. Але Тарас був щасливий. Ширяєв мав свою артіль художників. Вони оздоблювали приміщення, виготовляли декорації для театрів, сенатів та синодів.
Ведучий 2. Через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати художником змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком - художником Іваном Сошенком.

Сошенко(підходячи ближче). А що це ти, хлопче, тут робиш?
Шевченко(зніяковіло ховає папірець). Нічого недозволеного. Іду на роботу і по дорозі зайшов в сад. Я малював.
Сошенко. Покажи, що ти малював.
Шевченко.(несміливо подає папір, виймаючи з-за пазухи). Тільки не смійтесь.
Сошенко. Чому ж, це не смішно. А ти часто ходиш сюди малювати?
Шевченко. Щонеділі. А якщо близько працюємо, то і в будень заходжу.
Сошенко. Ти вчишся малярній справі?
Шевченко. І живопису.
Сошенко. В кого ж ти знаходишся в науці?
Шевченко. У кімнатного живописця Ширяєва. Чули, може, про такого? (збирається йти).
Сошенко. Та чув, чув. Куди ж ти поспішаєш?
Шевченко. Хазяїн прийде, мені перепаде.
Сошенко. Бачу, що ти з України. А звідкіля ж?
Шевченко. Із Звенигородщини. Чули про таку? З Кирилівки, я кріпак пана Енгельгардта.                                              
Сошенко. А я із Корсуня, земляче. Значить сусіди? Зайди до мене в неділю за цією адресою. Та прихопи з собою які-небудь свої малюнки. Поговоримо.

Ведучий 1. Сошенко відіграв важливу роль в житті Шевченка: відпрошував у Ширяєва, навчав техніки малювання, познайомив з Євгеном Гребінкою, який дбав про літературну освіту хлопця, а згодом привів Тараса до самого Карла Брюллова.
Ведучий 2.Карл Брюллов -  перший художник Росії. Його називали Карл Великий. На його картини приїжджав подивитись весь світ. Академія мистецтв виділила під житло художнику цілий поверх: червоні завіси, килими, золоте оздоблення. Саме сюди привели скромно вдягненого, сором’язливого Шевченка (проектується зображення). Метр був зворушений побаченим і вирішив допомогти хлопцеві.
 Ведучий 1.Карл Брюллов здійснив візит до Енгельгардта, сподіваючись на свій авторитет. Пан протримав його в приймальні дві години, а потім зажадав нечуваних грошей - 2500 карбованців. «Найбільша свиня в торжевських пантофлях»,-так скаже Брюллов і почне збирати гроші.
Ведучий 2. Кошти збирали троє видатних людей того часу: художник Карл Брюллов, композитор Олексій Венеціанов, поет і вихователь царських дітей Василь Жуковський.
Ведучий 1. У царському палаці проводились для розваг аукціони . Для такого аукціону Карл Брюллов намалював портрет В.Жуковського (зображення проектується).
Ведучий2. За картину отримали 1000 карбованців. Решту дозбирували. 22квітня 1838 року пан Енгельгардт отримав гроші та підписав звільнення. Шевченкові вільну грамоту  вручав сам Карл Брюллов.
Ведучий 1.Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став улюбленим учнем Брюллова. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори.
Ведучий 2. Саме в цей час до Шевченка приходить його друга муза - поезія. Нерідко аркуш паперу у Шевченка з одного боку був змальований малюнками, з другого - списаний віршами. До деяких своїх творів Тарас малював ілюстрації ( демонструються картини «Катерина», «Селянська сім’я», читаються уривки з творів «Катерина», «Наймичка»).
Ведучий 1. Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитись із всесвітньовідомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів у Шевченка, звісно ж, не було. Друга заповітна мрія - повернутись назавжди в Україну.
Читець.      Так сумно одцвітає верес під сміх зухвалих чорнобривців,
                    А очі десь блукають серед вершин тополі і дзвіниці.
                    О моя доле гонориста, чому віддатись- слову, барвам?
                    Лишитись модним портретистом, чи назавжди селянським бардом?
                    Що далі, доленько, що далі? Моря? Екзотика? Руїни?...
                    Та над красоти сот Італій печальне сонце України.

 Ведучий 2. У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Тут він створює офортний альбом «Живописна Україна». Митець хотів увінчати рідний край в малюнках, показати світові його красу та архітектуру.
Ведучий 1. Шевченко був майстром як живописного, так і поетичного малюнка природи. Художній хист допомагав йому яскравіше, пластичніше зобразити природу в поетичних творах, а поетична обдарованість - її живописному втіленню. Нерідко опис природи служить прологом до почуттів людини (демонструються пейзажі, намальовані Шевченком)

(Читці підходять по черзі до мікрофону і декламують уривки з поезій)
                   1. Село! і серце одпочине . Село на нашій Україні,
                       неначе писанка, село зеленим гаєм поросло.
                       Цвітуть сади, біліють хати, а на горі стоять палати,
                       неначе диво, а кругом широколистії тополі…

2. Сонце заходить, гори  чорніють,
пташечка тихне, поле німіє,
радіють люде, що одпочинуть,
а я дивлюся і серцем лину
в темний садочок на Україну.
лину я лину, думу гадаю,
і ніби серце одпочиває.

3.Дивлюся-світає, край неба палає,
соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють,
меж ярами над ставами верби зеленіють.
Сади рясні похилились, тополі по волі
стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем.
І все то те, вся країна, повита красою,
зеленіє, вмивається дрібною росою.

(Пісня «Зоре моя вечірняя»)
Ведучий 2. Шевченко завжди цікавився історією України, розповіді діда Івана, думи кобзарів, міфологічні легенди - все це знайшло свій вияв в картинах та віршах.( демонстрація картин на історичну тематику).

Читець:     Було колись в Україні- ревіли гармати,
                    Було колись- запорожці вміли панувати.
                    Панували, добували і славу, і волю.
                    Минулося-осталися могили на полі.
                    Високії ті могили, де лягло спочити
                    Козацькеє біле тіло в китайку повите.
                    Високії ті могили чорніють, як гори,
                    Та про волю нишком в полі
                    З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини

                    З вітром розмовляє, а внук косу несе в росу,
                    За ними співає.
                    Було колись в Україні лихо танцювало,
                    Журба в шинку мед-горілку поставцем кружала.
                    Було колись добре жити на тій Україні…
                    А згадаймо! Може, серце хоч трохи спочине.

Ведучий 2.Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів.
Ведучий 1.В портретах, які виконував, не задовольнявся лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру.
Ведучий 2. Поміщики запрошували Шевченка у свої маєтки, замовляли портрети своєї родини (зображення проектуються):
Андрій Плємяніков – поміщик с. Покровського Самарської губернії,
Ілля Лизогуб - відставний полковник, учасник війни 1812 року.  Під час заслання Шевченка Лизогуб клопотався про полегшення  його долі.
Антон Лагода - петербурзький урядовець.
Олександр Лук’янович - відставний майор, предводитель дворянства.
Катерина Абаза - дочка наглядача Зимового палацу Миколи Нахімова
Тетяна Катеринич - дружина власника с. Марнівці на Чернігівщині
Маєвська - дружина коменданта Новопетровської фортеці.

Ведучий 2. Малював Шевченко і своїх друзів (зображення проектуються):
Євген Гребінка - поет, що відкрив для Тараса світ  літератури.
Пантелеймон Куліш - історик, письменник. На його весіллі Шевченко був боярином.
Михайло Щепкін - видатний російський актор, Шевченко присвятив йому поему «Неофіти».
Ведучий 1. Але найбільшої  уваги, як і у своїх віршах, Шевченко приділяв жіночим образам (проектуються зображення). Особливої уваги заслуговують образи жінок, які жили в серці митця, він їм присвячував ще й поезії.
Ведучий 2. В 1843 році Шевченко в Яготині гостював у сімействі генерал-губернатора Малоросії, опального князя Миколи Григоровича Рєпніна (зображення), де був прийнятий дуже щиросердно. Доньку генерала Варвару (зображення проектується)  Тарас назвав «добрим ангелом». Між молодими людьми зав’язались щирі стосунки. Варвара сприяла поширенню альбому «Живописна Україна», згодом буде клопотати про звільнення Шевченка із заслання. Шевченко присвятить Варварі поему «Тризна»

 Читець:   Вернути б час, і я, Варвара, сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою, де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла. Я б у задушливу казарму,
Як вірна подруга, прийшла… твоєю стала б я сестрою,
І в Придніпровський рідний край листи б од тебе одсилала,
Я берегла б твої пісні, щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.                                          

Ведучий 1.Одним із найкращих портретів вважається зображення Ганни Закревської (зображення). Воно й не дивно, якщо взяти до уваги те, що Шевченко був закоханий у цю жінку. На балу в поміщиці Вольховської Шевченко не відходив від Ганни цілий вечір, а прощаючись, відірвав від її плаття одну з блакитних квіток, якими була прикрашена сукня, і довго зберігав цю реліквію.
Ведучий 2. У 1843 році намалював її портрет, а 1848-на засланні присвятив їй вірш «Г.З.» , поему «Сліпий» та вірш «Якби зустрілися ми знову».

Читець.   Якби зустрілися ми знову, чи ти злякалася б, чи ні,

                 Якеє тихиє ти слово тоді б промовила мені.

                 Ніякого. І не пізнала б. А може б, потім нагадала,

                 Сказавши: « Снилося дурній». А я зрадів би,

Моє диво! Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав, веселеє та молодеє,

Колишнє лишенько лихеє. Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим, а сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось колишнєє святеє диво!

Ведучий 2. Портрет княгині Кейкуатової (зображення)  є останнім портретом перед засланням. Художник працював над ним  два тижні. Цей портрет вважається шедевром європейського малярства. Як бачимо, заслання обірвало розквіт таланту Шевченка і в поезії, і в малярстві.
Ведучий 1. Можливо, саме цю вродливу жінку згадує поет в своїй поемі «Княжна»: Невесело на світі жити, коли нема кого любити,
              Отак і їй, одній-єдиній,ще молодій моїй княгині,
              Красу і серце засушить, і марно згинуть в самотині. Аж страшно…
Ведучий 2. Перебуваючи на засланні, Шевченко малює портрети родини коменданта Ускова:  комендант (зображення) та його дружина Агафья (зображення), яку Тарас назвав «високоморальною жінкою». Він говорив: «Це єдине споріднене тут мені серце. Я люблю її піднесеною, чистою любов’ю і вдячний всією душею».
Ведучий 1. В домі поміщиць Карташевських Тарас Григорович зустрічає дівчину-кріпачку, літ 20 – Ликеру Полусмакову (зображення). Це була остання іскра, певніш сказати - попіл великого, але вже перегорілого серця.

Читець «Ликері». Моя ти любо! Мій ти друже!  Не ймуть нам віри без хреста,                         Не ймуть нам віри без попа,  Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,В святій неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись, І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде, І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,Карать і миловать не буде.

Ми не раби його- ми люде!Моя ти любо! Усміхнись,
І вольную, святую душу,І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти  І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести,І поховать лихе дебеле
  В хатині тихій і веселій.

Ведучий 2. Шевченко дуже любив дітей.  «Кого люблять діти, - казав про себе поет, - той не зовсім поганий чоловік». Дитячі образи знаходимо на Шевченкових малюнках, а їхні долі - у його віршах. (картини з дітьми)

Читець. На Великдень, на соломі проти сонця, діти

Грались собі крашанками та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святкам з лиштвою пошили сорочечку,

А тій стьожку, тій стрічку купили. Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові, кому свитку. Одна тілько сидить без обнови

Сиріточка, рученята, сховавши в рукава.

-         Мені мати купувала

-         Мені батько справив.

-         А мені хрещена мати лиштву вишивала.

-         - А я в попа обідала, - сирітка сказала.

Ведучий 1. У вересні 1860 року Шевченко продає  на виставці офорт «Вірсавія»  і за виручені гроші видає  свою останню прижиттєву книгу - «БУКВАР»- посібник для навчання дітей українською мовою. Він був надрукований тиражем 10 тисяч і коштував лише 3 копійки. Саме ці копійки робили цю книжку доступною простим дітям.
Ведучий 2. Шевченко в душі  був дуже самотнім. Багато поезій написав автобіографічних. Створив близько 40  автопортретів (демонструються автопортрети ).

ЧИТЕЦЬ: Із вічності влетів. В безсмертя виніс
                    веселий повів молодечих мрій,
                    і радісно забігало перо.
                    Забігало перо і зупинилось.
                    замріявся…задумався…забувся…
                    Кому цей погляд генія? Кому
                    глибока зосереджена увага,
                    ця вперта зібраність…цей блиск очей
                    кому він має сколихнути душу?
                    Кому адресувати має погляд
                    вітання, згоду, співчуття чи знак
                    порозуміння, висловить тривогу,
                   лиш не за себе - за чиєсь життя.                                           

  Ведучий 1. Можливо, і за наше. Він весь так перейнявся думою своєю, що мовби аж наблизився до нас з півтемряви далекої, у папку кинув аркуш і пішов у свою долю, в каторгу, у вічність.

ПІСНЯ  «ДУМИ МОЇ»

ЧИТЕЦЬ.        Є безсмертя зоря і слова є пророчі,
                    їх вогонь не палить, не зігне бурелом,
                    супроводять мене скрізь Шевченкові очі,
                    що палають, як цвіт, під високим чолом.
                    Вони кличуть людей стати гордо на чати,
                    рідну землю і рід берегти від іржі
                    і за правду святу невідступно стояти,
                    подолавши і ляк, і сумні міражі.
                    Вони вчать мене, вчать відрізняти зерно від полови,
                    і вогонь чистоти в їх глибинах горить.
                    очі кажуть мені: « Як зречешся ти мови, -
                    станеш блудом навік, скам’янієш в ту ж мить».
                    з них, немов з джерела, я наснагу черпаю,
                    стережуть вони світ від наруги і бід.
                    Очі кажуть мені: « Як зречешся ти краю, -
                    змиють перші дощі неглибокий твій слід».
                    Дивовижне якесь в них незгасне сіяння,
                    вони кажуть, щоб вчитись і в дії рости.
                    Очі кличуть людей до братерства, єднання,
                    до любові і віри, і доброти.
                    І зневіра летить в чорне прірвисько ночі,
                    і живиться словом тяжіння земне.
                    Де б не був - відчуваю Шевченкові очі,
                    що сіяють добром й надихають мене.

Ведучий1. Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилась вся глибина і самобутність його особистості. І те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої й неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпне розмаїття людського духу. Сьогодні ми переглянули лише невелику частину його художнього спадку.
(Під тиху мелодію демонструються у слайдовому режимі інші картини Шевченка)
Ведучий 2. Чи кожна нація має генія такого рівня? Незрівнянний поет та художник. Людина, що високо несла ідеї демократії, соціальної справедливості, правди і свободи. Він будив у людях національну самосвідомість і виховував національну гідність. Той, хто крізь алмазну грань Шевченкового мистецтва гляне на світ, - уже ніколи не спиниться в дорозі до торжества добра, моральності, злагоди між людьми.                                                       

Читець:                Він наш Тарас, він кобзу взяв, і струн її торкнувсь рукою,
                               і дивна пісня полилась, повита вічною тугою.
                               В тій пісні людям він співав про щастя, про добро, про волю,
                               будив зі сну, пророкував їм вищу і найкращу долю.
                               Та пісня голосно лилась, але недовго-ворог лютий
                               підкрався тишком, і замовк співець, кайданами окутий.
                               Замовкла пісня на вустах, але в душі жила, бриніла.
                               І в серці бідного співця вогнем палаючим горіла,
                               і довго у степу глухім в неволі жив між  москалями
                               співець самотній, мовчазний з своїми думами й піснями,
                               він рвався серцем із тюрми на волю, до ланів широких,
                               до тихих хвиль Дніпра-ріки, до сивих тих могил високих.
                               Він рвався, і прийшла вона - сподівана  й така бажана воля,
                               і все, чого не знав раніш, тепер дала лукава доля
                               та сил в співця вже не було, остання пісня пробриніла,
                               і в небо тихо піднялась душа поета наболіла.
                              Умер співець, і привезли його на рідну Україну
                               і біля сивого Дніпра йому насипали могилу.
                               Умер співець, але живуть в серцях людей слова безсмертні.
                               І тихо по країні всій бринять його пісні славетні.

Тема заходу: «Кольори Шевченкової долі»

Ведучий: Чим є рушник у житті українців? Це чудовий оберіг від лиха, горя, це символ благословення батька-матері. Вишитий червоно-чорними або світлими і темними нитками, він уособлює сумні і радісні моменти людського життя.

Ведуча: Сьогодні ми будемо вишивати на цьому білому рушнику життя і долю нашого великого поета Тараса Григоровича Шевченка.

Ведучий:  9 березня 1814 року
                 В похилій хаті край села,
                 Над ставом чистим і прозорим
                 Життя Тарасику дала
                 Кріпачка-мати, вбита горем.
( Сценка: малий Тарас і його мати)
Мати: Як гірко, як нестерпно жаль,
           Що долі нам нема з тобою!
           Ми вбогі, змучені раби,
           Не знаєм радісної днини.
           Нам вік доводиться терпіть,
           Не розгинать своєї спини.
           Промовиш слово – і нагай
           Над головою люто свисне.
           І так усюди – з краю в край -
           Панує рабство ненависне.

-         Тарасику, сину мій, де ти подінешся у світі, коли безжальна смерть зітне мене на довгій панській ниві?

Тарас:  Піду у найми, світ за очі. Тебе, матусю, не забуду, де я не буду.

Мати: Дитино моя! Життя наше нестерпне. Страждання і мука висушують душу. Ох, як же важко жити у світі! А жити – хочеться!
(Мати сумно співає пісню «Летіла зозуля». Цілує Тараса і йде. Тарас дивиться їй услід, потім повільно підходить вперед і говорить…)
Тарас: Там матір добрую мою
            Ще молодую -  у могилу
            Нужда та праця положила…
            А ми – розлізлися межи людьми,
            Мов мишенята...                                                                                     
Ведуча: Яким же кольором вишиємо перші стібки на життєвому рушнику Шевченка? Гірко, але дитинство Тараса вздовж і впоперек пронизане чорними візерунками смутку сирітського: у дев’ять літ залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи, а на одинадцятому році втратив батька. Тож покладемо чорну смугу на рушник Шевченкового життя.

Ведучий: Проте були у Тараса і радісні, світлі дні: любов сестри Катерини до малого хлопчика, його подорож до стовпів, що підтримують небо, захоплюючі розповіді діда Івана про Коліївщину і щира, вірна дружба Тараса та Оксани Коваленко.

(Сценка: малий Тарас та Оксана)

Тарас: Мені тринадцятий минало,
            Я пас ягнята за селом…
            Поглянув я на ягнята -
            Не мої ягнята!
            Обернувся я на хати -
            Нема в мене хати!
            Не дав мені Бог нічого!..
            І хлинули сльози, тяжкі сльози!..
            А дівчина при самій дорозі
            Недалеко коло мене
            Плоскінь вибирала,
            Та й почула, що я плачу,
            Прийшла, привітала,
            Утирала мої сльози і поцілувала.

(Входить Оксана у віночку, втирає Тарасові сльози і цілує)

Тарас: Оксаночко, ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана: Справді, із срібними?

Тарас: Так, і ще й із золотими дзвіночками у закаблуках.

Оксана: Ще в нікого таких не було!

Тарас: А в тебе – будуть!

Оксана: За що ж справимо?

Тарас: Одіб’ємось від  злиднів, тоді й усе буде. І по дзвіночках вгадаю, що це ти ідеш, Оксаночко.                                                                                                              Оксана: Я без тебе, Тарасе, нікуди не піду.

Тарас: А я втечу до тебе, Оксаночко, звідки завгодно.                                          

Оксана: А як закують? А як у кайдани закують тебе, Тарасе, мій вінок до тебе припливе.(Знімає віночок і дає Тарасові)

Тарас: Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксана: Якщо річки не буде, все одно віночок цей докотиться до тебе через гори, байраки, долини.
     Ми вкупочці колись росли,
     Маленькими собі любились,
     А матері на нас дивились
     Та говорили, що колись
     Одружимо їх.

Тарас: Не вгадали.
            Старі зарані повмирали,
            А ми малими розійшлись.

Разом: Та вже не сходились ніколи (виходять).

Ведучий: Ці дитячі спогади ляжуть червоним візерунком на наш рушник.       

Ведуча: До всього цікавий, допитливий, Тарас змалку виявив неабияку пристрасть до малювання. Пан вважав його своїм і міг робити з ним, що захоче: бити, примушувати виконувати тяжку роботу, продавати, міняти на собак.

Ведучий: Покладемо чорну смугу на рушник Шевченкового життя.

(Декламування вірша «І золотої, й дорогої…»)

І золотої, й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої;
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.                                                                                               Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки. Що так                                                                                     
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Ведуча:Проте дні, проведені в управителя Яна Димовського, були просякнуті світлом. Той допомагав йому пізнавати світ, не забороняв малювати і навіть познайомив з художником-аматором Павлоцьким. Шевченко завжди із вдячністю згадував добродійника. Тож прикрасимо рушник ще кількома червоними візерунками.

Ведучий: У 1829 році як козачок пана Енгельгардта Тарас виїхав до міста Вільно(сьогодні Вільнюс). У 1831 році прибув до Петербурга, де поміщик віддав його працювати до майстерні живописця Ширяєва.

Ведуча: Як жилося Тарасові у Петербурзі, які настрої переважають у його житті в цей час? Це були радісні роки: зустріч у літньому саду з Сошенком, знайомство з Гребінкою, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем, викуп 1838 року з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, опіка самого Карла Брюллова, поява у 1840 році «Кобзаря».

(Декламування вірша «Доля»)
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде», - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма…
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!                                                                                        
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.

Ведучий: Тож доповнимо вишивку червоними візерунками.

Ведучий: Але, незважаючи на радісні події у петербурзький період життя, думи поета про Україну «стають на папері сумними рядами».

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої…»)

Ведуча: Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко після довгої розлуки відвідав  Україну. Поет щасливий, адже він вперше ступив на рідну землю вільною людиною, відвідав своїх сестер та братів, має змогу займатися улюбленою справою – малюванням. Цей період життя поета позначимо червоним візерунком на рушнику.

Ведучий: Проте радість від зустрічі з Батьківщиною затьмарили картини побаченого. І що ж бачить Шевченко на рідній землі?

(Декламування вірша «І виріс я на чужині»)
І виріс я на чужині, і сивію в чужому краї;
Та одинокому мені здається – кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро, де нас нема.
В лиху годину якось недавно довелось
Мені заїхати в Україну, у те найкращеє село...
У те, де мати повивала мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла; поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила, щоб доля добрая любила
Її дитину… Добре, мамо, що ти зараннє спать лягла,
А то б ти Бога прокляла за мій талан.
Аж страх погано у тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли. Село неначе погоріло,
 Неначе люди подуріли ,німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину.

Ведуча: Тому до цього періоду життя додамо ще й чорних барв.      

Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Закінчивши Академію мистецтв, Тарас повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. У цей надзвичайно плідний для творчості, просто таки вибуховий рік з’являються безсмертні твори Шевченка «Єретик», «І мертвим, і живим…», «Сон», «Кавказ», «Невільник», «Великий льох», «Холодний яр».

(Вишиваються червоні візерунки)

(Звучить уривок з поеми «Сон»)
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає -
Чи нема країни.
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину,
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, -
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той щедрий та розкішний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!

Ведуча: Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу, бідну сирітську долю.

(Сценка «На Великдень на соломі»)

Автор:На Великдень, на соломі против сонця, діти
            Грались собі крашанками та й стали хвалитись обновами:                        
І дівчинка:  Мені к святкам з лиштвою пошили сорочечку.
ІІ дівчинка: А мені стьожку і стрічку купили.
І хлопчик:   Мені шапочку смушеву, чобітки шкапові.
 ІІ хлопчик: А мені свитку.
Автор: Одна тілько сидить без обнови сиріточка,
             Рученята сховавши в рукава.
ІІ дівчинка: Мені мати куповала.
І хлопчик: Мені батько справив.
І дівчинка: А мені хрещена мати лиштву вишивала.
Сирітка: А я … в попа обідала…
Автор: Сирітка сказала.                

Ведуча: У 1847 році Шевченка заслано в солдати в Оренбурзький окремий корпус. Почалася довга розлука з рідним краєм. Нестерпна солдатська муштра, постійний нагляд, заборона писати і малювати, страждання, болюча туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Він пише, незважаючи на «височайшу» заборону. Але йому нестерпно важко.

Ведучий: І щоб загасити тугу, поет думками лине на Україну. Сум, тривога, туга гнітять душу поета. Цей період життя ми позначимо чорним візерунком.

(Звучить пісня «Зоре моя вечірняя»)

Ведуча: Упродовж всього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, вірна й незрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. Вона – в кожному рядку його поезії. Згадаймо кілька творів, присвячених рідній землі.

(Звучить поезія «Мені однаково»)
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І,не оплаканий своїми,                                                                                                                          
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,                                                                                             

 Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись.                                                                                    
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Ведучий: Співець-патріот, мученик, загнанець мріє ще повернутися на рідну Україну, подивитися на її зелені лани, вилити там своє горе:
                 Може, ще я подивлюся на мою Вкраїну…
                 Може, ще я поділюся словами-сльозами
                 З дібровами зеленими і темними лугами…

Ведуча: Але не судилося Шевченкові побачити свій рідний край вільним. За десять днів до смерті він написав останні рядки:
                Чи не покинуть нам, небого,
                Моя сусідонько убога,
                Вірші нікчемні віршувать
                Та заходиться рихтувать
                Вози в далекую дорогу,
                На той світ, друже мій, до Бога
                Почимчикуєм спочивать…

Ведучий: Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1861 року відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Трапилось те, чого так боявся Великий Тарас. Чужа земля прийняла його тіло.

(Звучить пісня «Лелеченьки»)

(На рушник кладеться траурний вінок або стрічка)                                                                                                                           

(Звучить поезія В. Самійленка «На роковини смерті Шевченка»)

Умер поет! І струни голосні порвалися, замовкнули навіки.
Ми стали сиротами і, сумні, ми понесли у серці жаль великий.                                                                                                                               
І довго плакали… і от тепер щороку згадуєм сумну пригоду.
Але чи справді вмер він? Ні, не вмер! Поет живе в серцях свого народу!
Його душа в святих його словах одбилася акордами сумними;
Вона живе і в тих благих сльозах, що над його піснями пролили ми;
Вона живе, витає поміж нас надією на щастя, на свободу:
Любить народ навчає кожний час - поет живе в серцях свого народу!                     
Поет живе! Ми слухаєм його: ми чуєм заповіт його священний:
Учитися, кохати край стражденний і не цуратись рідного, свого.
І всі ми, скільки є, в душі своїй клялись тих дум не зраджувати зроду, І справдимо ми заповіт святий, - поет живе в серцях свого народу!

Ведуча: Ще будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко заповів :
                   Як умру, то поховайте мене на могилі,
                   Серед степу широкого, на Вкраїні милій…

Ведучий: І друзі виконали заповіт Тараса Григоровича. Через два місяці  22 травня 1861 року тіло геніального поета було перепоховано на Чернечій горі у Каневі.

Ведуча: Святим місцем для України і для кожного українця є Чернеча гора. І той, хто сюди приїжджає, це відчуває. Якось восени пролітав над Чернечою у вирій журавлиний ключ. Птахи ніколи не змінюють свого порядку, але над могилою Шевченка немов збилися з курсу: тричі ламали свій клин, жалібно курликали і, тричі облетівши довкола могили, полетіли далі. Це для нас -незбагненне! Як незбагненне трагічно-святе життя великої Людини.

(Звучить поезія «На високій дуже кручі»)

На високій дуже кручі,над самісіньким Дніпром,
Спить Шевченко в домовині непробудним вічним сном.
Любий сину України, наш Тарасе дорогий,
Тебе в світі вже немає, та в серцях же ти живий.
Твоя кобза ще не вмерла, на ній струни всі дзвенять,
Та про твою вічну славу всі народи гомонять.
Своє слово ми здержали та зробили, як бажав:
Над Дніпром цим поховали, щоб ти вічно там лежав.
На високій дуже кручі скільки видно над Дніпром,
Спить Шевченко в домовині непробудним вічним сном.                                                                                                                                      

Ведучий: Закінчилося життя нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам'ять, які пронесуть у своїх серцях земляки поета в Україні та за її межами.                                                                                                                                   

Ведуча: Тож позначимо на рушнику червоною стрічкою всенародну любов і вдячність Тарасові.

(Звучить пісня «Шлях до Тараса»)
Ведучий: В минулім часі не кажіть про нього -
                 Він з нами нині у майбутнє йде!
                 Його слова – то нам пересторога
                У наших діях і на кожен день.                                                            
                Якщо вам мова, і земля, й родина,
                 І пісня українська дорогі,-
              Любіть, як він, страждальну Україну,
              Як він – і ненавидьте ворогів.
 Ведуча: У нас він будить волю, честь і гідність,
               За правду кличе на борню іти.
               На світі всі знедолені і бідні
               Були для нього – сестри і брати.
               У дні радості, печалі і тривоги
               Йому віддаймо шану та уклін.
               За мудрістю звертаймося до нього.
               І переможем: з нами (разом) БОГ і ВІН!  
     
Тема заходу: «Мені, Боже, на землі подай любов » (жінки у долі Шевченка)                  

На сцені за столом сидить Шевченко і щось пише.

На фоні кліпу «Тарас Шевченко. Жінки у його житті» ведучий читає слова

Ведучий: Жіноче серце! Чи ти лід студений?
                 Чи запашний чудовий цвіт весни?
                 Чи світло місяця? Огонь страшенний,
                 Що нищить все?
                 Чи ти така, як тихі сни?
                 Чи б’єшся ти? Яка твоя любов?
                 У що ти віриш? Чим живеш?
                 Чого бажаєш знов?
Не знаю, люди, жінка це, а чи весна -
Така ж чарівна, ніжна, трепетна вона…
А. може, це весняна красна чічка,
А, може, це яскрава, пломениста свічка ?

Із запаленими свічками під музику виходять музи Шевченка. Сходячи зі сцени, ставлять свічки на стіл.
Перша муза:
Я – жінка, я – свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Друга муза:
Я – жінка, я – річка, бурхлива й невпинна,
Що часом ламає верхи берегів.
Хто сказав, що я покоритись повинна?
Все це вигадка чоловіків!
Третя муза:
Я – жінка, я дійсно слабка половина,
І все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці я крапля остання,
І з уст твоїх згірклих я липовий мед…

Шевченко  (із запаленою свічкою виходить на середину сцени):
Я свічку засвітив колись…
До дна відтоді келих горя випито.
ще трохи і… молись чи не молись,
І з рук тремтячих недогарок випаде.
Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,
Крізь морок тюрем, через грати відчаю.
Він погасав, але я знов і знов
Од свого серця цю свічу засвічую!
( Ставить на стіл запалену свічку)

Ведуча :  Відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, ми дедалі глибше осягаємо його геніальність, наближаємося до пізнання філософії його впливу на долю України. По життю поета вело велике почуття любові, окрилювало, надихало на творчість.

Ведучий:  Будучи емоційною і чутливою натурою, Тарас Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приреченим на успіх у жінок. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв…

Ведуча:   Хто ж вони, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, яких любив він, і любили його…

Кліп «Шевченкові жінки»
На екрані висвічується портрет Варвари Рєпніної.

Ведуча:
Ваш добрий ангєл осєніл
Мєня безсмєртнимі криламі
І тіхостойнимі рєчамі
Мєчти о рає разбуділ…
Такими рядками закінчилась присвята до поеми, створеної Тарасом Григоровичем у Яготині. Перед присвятою після заголовка написано « На пам’ять 9 ноября  1843 года княжнє Варварє Рєпніной».

Ведучий:   Дочка князя Варвара, зустрівшись із Т.Шевченком , захопилась його талантом та поезією. Та ще й закохалася на все життя! Вона відчувала, що 30-літній Тарас – обранець її серця. Зізнавалася, що коли бачила б з його боку любов, то відповідала б йому пристрастю. А поет…

Ведуча:   А поет з великою повагою поставився до трепетного почуття Варвари, але не міг примусити серце відповісти на щире почуття кохання.

Ведучий:   Попри все дружба Варвари Рєпніної і Тараса Шевченка тривала довго. Варвара Миколаївна допомагала розповсюджувати естампи «Живописна Україна», створені Шевченком. Вона зверталася до ІІІ відділу до графа Орлова. Один із листів…

Виходить Рєпніна і читає вголос листа:
Рєпніна : Пане графе! Ви людина, наділена високою владою, і в силу високого становища та благородства покликані робити добро. Переконана в цьому я звернулась до Вас, пане графе, з благанням за нещасного Шевченка. Маю надію, графе, що я взяла обов’язок зробити все можливе, щоб полегшити долю поета, оскільки знаю його дуже добре і знаю, що він дуже самотній на світі. Для досягнення мети не маю іншого шляху, як звернутися з благанням одержати для нього дозвіл на малювання. Я прошу  у Вас цієї милостині, склавши на грудях руки!

Княжна сідає за стіл, запалює другу свічку і пише

Ведучий:   Майже два роки тривали листування різних чиновників, аж у решті-решт Варварі Рєпніній було відмовлено.

Ведуча:
У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком у вірші вилива…
Про що вона? Чого їй так болить?
Далекий хтось «хто під ружжом гуляє»?
Їй, панночці б, - та суджений панич!
Зітхання соловейка у альтанці…
Невже нікого вартого в обранці?
На що тобі застінки кам’яні.
По вінках тюрем лячно заглядати?
До Бога правди криком день при дні
За Україну уярмлену волати?!
Молилась. При свічці. При сльозі
При сонці й місяці. При серця світлі.

 Варвара Рєпніна під музику:

Шевченко зайняв місце у моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама створити для нього добро. Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, що усе це робилось через мене. (Встає, говорить)

Вернути б час, і я – Варвара,
Сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задумливу казарму
Як вірна подруга прийшла…
Твоє б стала я сестрою
І в Придніпровський рідний край
Листи б до тебе відсилала…
Я б берегла твої пісні,
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не попеляв даремно днів.

Ведучий:    Останніми роками Тараса Шевченка охопила туга за родинним теплом, жіночою ласкою й опікою. «Оженіть, будьте ласкаві, - писав він своїм друзям в Україну. – А то так і пропаду бурлакою на чужині…» «Чи так, чи сяк, а я повинен одружитися, а то проклята нудьга скине мене зі світу».
Мрія створити сім’ю, знайти дружину не полишала Шевченка. Якось дорогою з Нижнього Новгорода до Петербурга він відвідав родину Максимовичів. Там і познайомився з молодою красунею Марією, дружиною українського відомого природознавця, історика і фольклориста.

Звучить запис гри на фортепіано

Інсценізація «В гостях у закоханого художника»

Шевченко малює портрет Марії. Заходить знайомий, знімає капелюха

Знайомий:   Моє шанування Вам, Тарасе Григоровичу!

Шевченко:  А, добридень, будьте і ви здорові, заходьте (підставляє стілець).

Знайомий:   А ви, бачу, Тарасе Григоровичу, якусь тут красуню вимальовуєте? Чий це портрет?

Шевченко:   Це не просто портрет, друже, це шедевр, діамант у жіночій подобі! ( Захоплено)

Знайомий:   О, бачу, Тарасе Григоровичу, по ваших очах і про цьому портрету, що ви не просто художник, а закоханий художник. (Підходить ближче і придивляється). Надзвичайно замріяні очі, особливо сяючий вираз обличчя, серпантиновий ореол навколо голови – це, знаєте, друже, свідчить про те, що цей образ – ваша муза! Ось о вам скажу!

Шевченко:   Ох і проникливі ви! Усе бачите, все відчуваєте!

Знайомий:   Мене не проведеш! Та й здається мені, що тут заплутана якась історія? Чи я не правий?

Шевченко:   Ну, як ви кажете, вас не проведеш…Була історія… Одного разу ми заїхали до Михайла Максимовича. Ви знаєте його. Хазяйки його не застали вдома… А незадовго з’явилася і вона, як сонце… Ви знаєте, похмура домівка вченого просвітліла! Яке миле, прекрасне створіння. Друже, дивуюся я, де він, старий антикварій Максимович, викопав таке чисте і свіже добро?! І сумно, і заздрісно…

Знайомий:   Не сумуйте, не ятріть свою душу, може ще й зустрінетесь. Я іду, а ви творіть, творіть, Григоровичу, свою музу! ( іде )

Шевченко:   Кажете, зустрінетеся? Якби ж то зустрітися!

Учень декламує вірш «Якби зустрілися ми знову» під запис гри на фортепіано

Читець:
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво.

Піунова ( запалює третю свічку ):
Після всього пережитого на засланні душу Кобзаря заполонило відчуття самотності. Він почав серйозно подумувати про одруження. Повертаючись із фортеці, зупинився в Нижньому Новгороді, щоб дочекатися дозволу на виїзд до Петербурга. Тут і познайомився зі мною, 16-річною актрисою Катрею Піуновою. На прохання Щепкіна Шевченко навчав мене української мови, а під час лекцій і закохався. Почав частіш відвідувати нашу родину. Урешті попросив у батька руки, але йому було відмовлено. Якось я і книги йому віддала. Ось, до речі, він і листа мені прислав.

( Встає з-за столу і читає)

Кохана і шановна Катерино Борисівно!

Я сам приніс вам книги і приніс їх з тим, щоб Ви їх прочитали… Але ви, не прочитавши їх, прислали назад. Як пояснити цей учинок? Я вас люблю – і говорю це прямо, без возвеличень та прикрас… Стати Вашим чоловіком для мене – це велике щастя, і відмовитись від цієї думки досить складно. Але в усякому разі ні почуття мої, ні повага до Вас не зміниться, коли ви не можете чи не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте залишитися Вашим другом і постійною вірністю, пошаною заслужити Ваше добре ставлення і повагу.
( Напам’ять декламує)
Іду до тебе кожен день востаннє
Нема надій, ілюзій, ні мети,
Не хочу я випрошувать кохання,
Коли його не маєш ти.
Не хочу бути примхою чужою
Чи старцем край багатого стола,
Та все ж іду, щоб згордуваним мною
Ти в спогаді в світлицю увійшла.

Шевченко:
Заболіло серце від болю,
Заболіло серце тобою,
Бо кохання в мені розгорілось,
Запекло мою душу і тіло.

Твої очі, мов зіроньки ясні,
А уста ці медові, прекрасні,
Не дають же мені супокою,
Як я мучуся, мила, тобою.

У тривозі, мов пташечка б’ється,
Одиноке зажурене серце…
В кожній думці, і кроці, і слові
Я увесь у полоні в любові…

Знаю, скажеш, що нам не судилось,
Теє щастя нам просто наснилось,
Ми не пара, не пара з тобою,
Розійдемось, як радість з журбою.

За що, доле, мене ти караєш,
Чом жалю ти до мене не маєш,
Чи не люба тобі я дитина,
Що у світі я сам сиротина…

Ведучий:
«Коли чоловік чого доброго шукає, то і найде», - так говорив Тарас Григорович, коли 1860 року на дачі Надії Забіли, знайомої йому поміщиці, познайомився з наймичкою, колишньою кріпачкою Ликерою Полусмаковою. На той час вона слугувала в домі Карташевської, сестри Шевченкового знайомого Макарова. Граціозна, з кучерявою голівкою, зовні дуже схожа на Марію Максимович, вона полонить душу поета, пробуджуючи знову думку вкотре знайти милу серцю дружину. Вірив, дбав, навчав і присвячував…

Читець:
Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже!
Моя ти любо! Не хрестись,
І не клонись, і не молись,
Нікому в світі! Збрешуть люди,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми – не раби його – ми люди!
Моя ти любо! Усміхнись
І вольною святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейди,
І він поможе нам калюжу,
Поможе лихо донести
І поховать лихе, дебеле
В хатині тихій і веселій

Інсценізація «У знайомої поміщиці»
(За столом сидять дві пані і кепкують з портрета Шевченка)

І пані: Ви тільки дивіться, які вуса… ха-ха.

ІІ пані: А погляд, а погляд закоханого молодика!

І пані: Елегантний панич з хлопського роду! (сміються)

(Двері гримнули. Зайшла служниця, ставить речі, роздягається)

І пані: А ось і вона, моя служниця Ликера. Зараз ми з нею поговоримо. Ви дізнаєтеся (встає з-за столу). Ми тут, Ликеро, якраз зі своячкою про твого залицяльника говоримо…

Ликера : Це Ви, пані , про кого?

І пані: Ну, як про кого? Звичайно ж, про Шевченка!

ІІ пані: До речі, про такого популярного у дворянські колі!

Ликера: Гм, який там залицяльник! Поет є поет…

ІІ пані: Ну, Ликеро, не зволікайте. Ми чули, що ви збираєтеся за нього заміж?!

Ликера: Та от думаю, що його робити… З однієї сторони – чоловік статний: мені одяг купив, багато ще деяких прикрас та гостинців, учителя найняв для мене…

І пані: Ну, так це ж добре!

ІІ пані: Це благородні і щедро! Що тут думати? (встає також)

І пані: Знаєте, душко, заради знатного чоловіка, порядного товариства на всі огріхи можна і рукою махнути!

ІІ пані: Тим паче, поговорюють, що Шевченко до весілля старанно готується, навіть посаг купив!

Ликера: Не знаю… Насторожує він мене. Часто сердиться, бурчить, все повчає та й повчає… А ще і друзі його бачу противляться нашому одруженню. Не подобаюсь я панам! От що, себе переробити не можу. Я є, яка є. Ось тут і все! (з рукава випадає листок)

І пані: Якийсь папір випав, Ликеро… Цікаво, чи не любовне це освідчення?

Ликера: А ще трохи, пані, і  вгадали б. Це – поезія. ЇЇ присвятив мені Тарас Григорович.

ІІ пані: Он як? Ликеро, не подумайте, що такі вже ми цікаві, але ж сам поет вам написав. Може…

Ликера: Чому ж, я прочитаю. Написав, неначе картину змалював. Так мені чомусь здається…
(Читає під музику «Поставлю хату і кімнату…»)
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу,
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати,
Присняться діточки  мені,
Веселая присниться мати,
Давне-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. І ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся . І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.

Ведучий:   Це було останнє кохання в житті поета. Це була остання спроба створити сім’ю, про яку так довго і палко мріяв. Заповітна мрія стала нездійсненною, як сон. Будучи неспроможною оцінити високу честь генія, народного поета, Ликера поєднала долю з іншим чоловіком.

Ведуча:  Ставши вдовою, вона переїхала до Канева і поселилась неподалік Чернечої гори, куди часто ходила, скроплювала сльозами могилу поета, просила прощення його душі. Єдине, що лишилося від її кохання на згадку людям – це 4-метровий рушник з домотканого полотна, рясно витканого розкішним орнаментом. Цей рушник вона вишивала для Тараса. Адже він мріяв про весільний рушник з півнями та квітками…
Ведучий:   І щасливі ті, які побували в місті Каневі, що стояли на тому місці, де похований Великий Кобзар. З його багатою скарбницею кохання. Та ні, це почуття ніколи не помре і не зів’яне, як весняний цвіт, як геніальність і талант, що не перестає захоплювати покоління українців…

Пісня Зінкевича «Іду до нього, до живого…»

Ведучий:   І все-таки жаль, що не знайшлося у житті поета жінки, яка йому сказала б:
Любове свята моя,
Богине моя страждальна!
Вже скільки пройшло років,
А ти у мені – світанно!
І скільки б не лишилось днів
На рідній землі прожити…
Та навіть, як стану житом,
Знов шепотітиму вітру,
Що ти повернув мені
Журавлину, чорнокрил,
Загублений мій коханий,
Я навіть у свій день останній
Летіти до тебе стану
Допоки вистачить сил.

Ведучий:  І знову починається весна…
Так, як було це ще у неоліті.
Лиш перша брунька вибухне на вітті,
І знову починається весна!
    І знову починається життя,
    Швидкі шалені зміни на землі,
    Кінчається симфонія зими,
    І знову починається краса!
А жінка буває так на весну схожа:
То тиха і привітна, а то і непогожа…
То скропить сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то порине у літо…
    Весна у природі – це завше, як диво,
    Так само і жінка буває вродлива,
    Буває примхлива, буває зрадлива,
    Нехай тільки кожна з нас буде щаслива!

Читець:  Від вас усе: і весен перший цвіт,
І срібний обрій, і криниця чиста,
І серця жар, і мрій дзвінкий політ,
І юності розрада промениста!
    Від вас усе: любов і визнання,
    І пристрасть ласк, і тиха щирість літа,
    Стрімкого щастя світле пізнання
    Безмежним шаром юності повита…
Шевченкова весна довіку не зів’яне,
Його «Кобзар» нікому не спалить!
Він тут ходив, він тут любив і плакав,
Шапки з голів – і голови схиліть!
    І станьмо перед Богом на коліна,
    Схилім у шані голови свої,
    Щоб наша ненька-Україна
    Цвіла, як солов’їнії гаї!
Учасники свята виконують «Заповіт"

  Тема заходу : "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття"

Ведучий: Плине час , як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття…Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну .

Ведуча: Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір’я полум’яних борців за народне щастя, до геніїв , що віддали свій талант рідній Батьківщині . Серед них – Тарас Григорович Шевченко .

Ведучий: Тарас Шевченко. Це ім’я стало символом нашого народу . Його портрети - в кожній хаті , його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом , а його пісні вишиті на рушниках.

Ведуча: Про поета ми знаємо, здається, все : від його босоногого дитинства – до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Змалку знаємо напам’ять його вірші . Тарас був одним із народних пророків , титаном духу .

Ведучий: Сьогодні, в буремний , неспокійний вік нам , можливо , як ніколи , потрібні сила духу Шевченка , його незламна віра в те , що «буде павда між людьми», потрібне його віще слово .

Ведуча: Слухайте, слухайте голос,       
                Голос безсмертний Тараса,
                Він наша гордість і слава ,
                Рідного слова окраса .

Ведучий: Пісня його невмируща ,
                  Рідного слова окраса .
                  Слухайте , слухайте голос ,
                   Голос безсмертний Тараса .

            Хор
Ведучий : Щовесни , коли тануть сніги
                  І на рясті просяє веселка ,
                  Повні сил і живої снаги
                  Ми вшановуєм пам’ять Шевченка .

Ведуча : Кобзарева струна не вмирає ,
                В його пісні розборкані крила .
                Його пісня від схилів Дніпра
                У безсмертя шляхи проложила .

Ведучий : Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа .

Ведуча : Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури .
Ведучий : Він був самоуком – і вказав нові , світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим .

Ведуча : Десять літ він знемагав під вагою російської солдатської муштри , а для

України зробив більш , ніж десять перможних армій .

Ведучий : Доля переслідувала його в житті скільки змогла , та вона не зуміла

перетворити золота його душі на іржу , ані його любов до людей на ненависть і

погорду .

Ведуча : Доля не шкодувала йому страждань , але й не пожаліла втіх . що били 

із здорового джерела життя .

Ведучий : Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –

невмирущу славу і всерозквітаючу радість , яку в мільйонах людських сердець 

знову збуджуватимуть його твори .

Ведуча :      Він зорею сіяє в прийдешнім віку ,
Сходить хлібом духовним на яр рушнику .
У розкриллі земних і заобрійних трас
Височіє над світом великий Тарас .

Ведучий :   Провіснику волі , великий титане !
Справдились думи пророчі твої !
Приймай же данину любові і шани
Од вольних народів нової сім’ї .

Пісня «Заповіт». До портрета Шевченка підходять учень і учениця.

Учень :       Стою перед тобою , Тарасе ,
Боюся , щоб зовсім не впасти
Й травою безплідною щоби
На вітрі епох не пропасти .

Учениця :    Схиляюся низько , Тарасе ,
І клятву тобі я приношу .
За всіх і за все нерозумних
У тебе прощення я прошу .

Учень :        Свічку поставлю , свічку поставлю ,
Мов перед образом , перед тобою .
І хоч у мріях народ свій заставлю
Стати навколішки поряд зі мною .

Учениця :    Благословенна хай буде година
І тая хата , і село ,                                                                                         
Що Україні принесло
З великих найбільшого сина !                                                                       

Сцена І

Тарас: Вірш «Мені тринадцятий минало» ( під звук співаючих птахів – музика

природи )

Оксана:  Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй,Тарасику,
адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, співаєш, щей, кажуть, малюєш.

От, виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І розмалюєш нашу хату?

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний… Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем .

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, 

бідні ягняточка, вони пити хочуть! (схопилися за руки і побігли).

Сцена ІІ

Тарас: Буду зносити всякі прикрощі, аби тільки навчитися цього мистецтва і стати"хоч абияким малярем".

- Слава Ісу Христу! Отче, чому ваші святі у мундирах?

Дяк-маляр: Усі святі ходили в мундирах. А тобі що до цього? Іди воду носити.

Тарас: Я не наймався воду носити. Я малювати хочу.

Дяк: Покажи мені, хлопче, долоню лівої руки (дивиться). Нічого путнього з тебе 

не вийде. Не придатний ти ні до малювання, ні до бондарства, ні навіть до шевства. Іди собі геть від мене!

Тарас: Ні, а все-таки я буду маляром!

Презентація «Шевченко-художник»

Ведучий: Вдивляючись в поетову судьбу
Із кожним роком глибше і пильніше,
Я думаю: а що, коли б він був
Всього лише художником, не більше?

                    Домалювався б ідо нагород,
До визнання, бо ж хист мав величезний.                                                  
Але ж за ним стояв його народ,
Німі раби стояли за Шевченком.

Ведуча: За них сказав, за нас усіх сказав.
Сказав за всі прийдешні покоління.                                                            
Його свята апостольська сльоза
Пропалює чорнобильське каміння.

                     Якби мовчав… Та не гнівив…
Та малював… То мав би нагороди…
То був би тільки дзеркалом доби,
А став душею рідного народу.

Сцена ІІІ

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить. Женімо отару в село.

Тарас: Я заночую тут. Мене і так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий.

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі до двору дорогу знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний.

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями. А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть,

як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече.

Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається.

 (Світло в кімнаті пригасає, освітлюється тільки куточок селянської хати. Заходять мати і хлопчик в українських строях)

Хлопчик: Стомилися, матусю?

Мати: Нічого, синку. Де руки й охота, там спора робота. А без роботи, кажуть, і день роком стає. Нумо готувати вечерю, бо скоро й батько надійде.

(Заходить батько)

Батько: Вечір добрий, родино. Вечеря готова?

Мати: Готова.

(Батько відрізує всім по скибці хліба. Вечеряють. Мати прибирає зі столу)

Батько: А почитай-но, синку, «Кобзаря».

(Хлопчик дістає з-за ікони томик Шевченка)

Хлопчик (читає): Було колись- в Україні гриміли гармати ;
                              Було колись – запорожці вміли панувати.    
                              Панували, добували і славу, і волю;   
                              Минулося – осталися могили на полі. 
                              Високії ті могили, де лягло спочити    
                              Козацькеє біле тіло, в китайку повите.
                              Високії ті могили чорніють, як гори,   
                              Та про волю нишком в полі з вітрами говорять.

Інсценізація «Розрита могила»

Тарас: Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить. Зачервонілось, як пожар.              Сонце заходить, гори чорніють, 
          Пташечка тихне, поле німіє…    

Степан: Так… Сонце заходить, то й час нам уже, Тарасе, гонити додому вівці.

Тарас: Гони, Степане, та займи і мої, а я заночую тут, у степу.

Степан: Не хочеш іти додому?

Тарас: Не хочу…Там мачуха бити мене буде.

Степан: А вечеря?Ти хіба не голодний?

Тарас: Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось шматок хліба за пазухою, що Оксана дала. А вранці скажемо Оксані, то вона знову передасть.

Степан: А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилі…

Тарас: Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: за байраком байрак, а там( показує)степ та могили.

Степан: Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці(виходить).

(Темніє. Тарас лягає на могилу. Враз блимнуло світло, а з могили виходить козак, сивий, похилий. Тарас схоплюється).

Козак: А що – злякався, хлопче?

Тарас(спокійно):Ні. Чого мені лякатися? Я здивувався лише.

Козак: А чи знаєш ти, хто я такий?

Тарас: Знаю! Як лиш вус та чуба сивого побачив, то й пізнав, що ви козак запорозький…

Козак: Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Тарас: Мені дідусь розповідав. Оповідав не раз, як-то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецької неволі братів визволяли…

 Козак (оперся на списа, задумливо): Ой так, сину!
Було колись – в Україні ревіли гармати,        
Було колись – запорожці вміли панувати!     
Панували, добували і славу, і волю,- минулося(показує навкруги)   
Осталися могили по полю…         

Тарас: Так, так, розповідав…Про добро рідного краю, проУкраїну…     

Козак(радісно) А!..Так значить, не вмерла ще наша слава, не вмерла ще в народі пам’ять славної минувшини! Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся, бувало, як на наших могилах жита похилились, в степу німець картоплю садить, а внук косу несе в росу, замість гострого козацького списа, та тягнеться покірно в ярмі і лиш долю проклинає - то розпука серце огортає… І я тоді чимшвидше тікав у могилу...   

Тарас (Здивовано): Так ви не мертві там у могилі, а живете?

Козак: Не мертві, сину, живемо і караємося там. Та знай, що не один я!

           Ось хоч би в цій могилі нас тут триста, як скло,   

            Товариства лягло, і земля не приймає…

Тарас: За що ж ви так караєтесь по могилах?

Козак (сумно) За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям…

           …Дивися…На всій Україні високі могили !-

Дивися, дитино: усі ті могили – усі от такі –                                       

           Начинені нашим благородним трупом,

           Начинені туго, отсе воля спить!..

Ведучий: Не міг пробачити Шевченко Богданові Хмельницькому Переяславської ради, цупких обіймів «старшого брата», в які          гетьман так необачно кинув українців, неначе запродав у рабство. Та й образ розритої могили став символом пограбованої України, яку й зараз маємо.

Ведуча: А ми? Святі та божі, тільки відблиск
               Не німбів над напруженим чолом.   
              А ми колись відповімо за підлість    
              Свою і нашу, кожен й загалом…      
              І вже не буде милості й пощади        
              Тим, хто спосібен був на тиху зраду,         
              На себелюбство, на безвідповідальність,   
              На юдництво, на ницість, на здихальність.

(Гасне світло. Під ніжну сумну мелодію з’являється 3 дівчинки у білих довгих сорочках, із розплетеним волоссям, віночками, у руках – свічки)

І дівчина:       Як була я людиною, то Прісею звалась.                                                                       Отак-то я в Суботові росла, виростала!                                                                        Як квіточка, і всі мене любили й вітали.                                
                       Та лихо зустріло!                                                                                                           Вранці-рано, в пилипівку, якраз у неділю                                                      Побігла я за водою…Дивлюсь – гетьман з старшиною.                               
Я води набрала та вповні шлях і перейшла;  
А того й не знала, що він їхав в Переяслав Москві присягати! 
І вже ледве я, наледве донесла до хати оту воду… 
Чом я з нею відер не побила!        
Батька, матір, себе, брата, собак отруїла тію клятою водою!   
От за що караюсь, от за що мене, сестрички, 
І в рай не пускають.

             
 ІІ дівчина: А мене, мої сестрички, за те не впустили,       
Що цареві московському коня напоїла -        
В Батурині; як він їхав в Москву із Полтави. 
Я була ще недолітком, як Батурин славний   
Москва вночі запалила, чечеля убила,  
І малого, і старого в Сейму потопила.  
Одна тільки й осталась в Батурині хата!        
І в тій хаті поставили царя ночувати,    
Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою до хатини…     
А він мені махає рукою, каже коня напоїти, а я й напоїла!..     
Я не знала, що я тяжко, тяжко согрішила!..   

ІІІ дівчина:А я в Каневі родилась; ще й  не говорила.      
                 Мене мати ще сповиту на руках носила, 
                 Як їхала Катерина в Канів по Дніпрові. 
                 А ми з матірю сиділи на горі в діброві.  
                 Мене мати забавляла, на Дніпр поглядала      
                  І галеру золотую мені показала, мов будинок.        
                 А в галері князі. І всі сіли воєводи…      
                І меж ними цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась…        
                 Та й духу не стало!Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали!
                 От за що, мої сестриці, я тепер караюсь!

Батько: Читай, сину, далі.

Хлопчик (читає):У нашім раї на землі нічого кращого немає,  
                              Як тая мати молодая з своїм дитяточком малим…

Читець: І вже бреде сліпий кобзар,        
               І Гонта кличе на пожар, 
               Кавказькі гори, в млу повиті, 
               Рясною кровію политі,   
               Чолом підводяться до хмар.   
               І Катерина півжива         
               Дитя в хуртечі сповива. 
               Сніги колишуться над нею…  
Пісня «Виряджала мати доню»        

Катерина: Мій батечку, мій братику! Хо чти не цурайся!
                   Наймичкою тобі стану, з другою кохайся…  
                   З цілим світом… Я забуду, що колись кохала,       
                   Що од тебе сина мала, покриткою стала.

                   Покриткою… який сором! І за що я гину!     
                   Покинь мене, забудь мене, та не кидай сина. 
                   Ось де воно, подивися! Де ж ти? Заховався? 
                   Утік! Нема! Сина, сина батько одцурався…  

Наймичка:            Ой тумане, тумане, - мій латаний талане!                                  Чому мене не сховаєш отут серед лану?                                        Чому мене не задавиш, у землю не вдавиш? 
Чому мені злої долі, чом віку не збавиш?                                        

                                Ні, не дави, туманочку!Сховай тілько в полі,-     
Щоб ніхто не знав, не бачив моєї недолі…                                     Я не одна - єсть у мене і батько, і мати…     
Єсть у мене, туманочку, туманочку, брате,… дитя моє!            Мій синочку, нехрещений сину,  
Не я тебе хреститиму на лиху годину! 
Чужі люди хреститимуть, я не буду знати,   
Як і зовуть… Дитя моє! Я була багата…      
Не лай мене, молитимусь, із самого неба      
Долю виплачу сльозами і пошлю до тебе.    

Читець: Доки буде жити Україна в теплім хлібі, в барвних снах дітей,
                Йтиме білим полем Катерина з немовлям, притнутим до грудей.        
                Освятивши невимовним болем все прийдешнє, кожну нашу мить,       
                Йде вона, і, мов велике поле, біле небо навздогін летить.   
                Про дівочу цноту, про калину не співай, поете, не квили,  
                Бо іде сьогодні Катерина тим шляхом, що наші кревні йшли.    
                Вилами розхитували трони, руйнували все старе дотла,   
                Тільки би Шевченкова мадонна в сніжне небуття не полягла!     
                Тільки би вона донесла сина до свого народу, до людей.  
                Біле поле, біла Катерина з немовлям, притнутим до грудей.       

Ведучий: Шевченко універсальний. Немає такої події у недавній і новітній нашій історії, де б він не був завжди на місці. Згадаєш голодомор тридцять третього – і моторошно війне від Кобзаревого рядка:       

          Гробокопателі в селі волочать трупи ланцюгами   
          За царину – і засипають без домовини…       
          Дні минають, минають місяці,      
          Село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло.

           Гробокопателі ходили та й під хатами лягли.       
          Ніхто не вийшов вранці з хати, щоб їх, сердешних, поховати,
          Під хатами і погнили.

Ведуча: Сахнешся тридцять сьомого – і почуєш прокляття: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських».        

Ведучий: Замислишся над екологічними бідами – і спливе у пам'яті синівське, уболівальне: «Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?»

Ведуча: Дивлячись на деяких землячків, думаєш Шевченковими словами:«За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте…»     
І зразу ж сьогоднішня наука:       
            Не дуріте самі себе, учітеся, читайте,  
           І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь, 
            Бо хто матір забуває, того Бог карає, 
            Того діти цураються, в хату не пускають.   
            Чужі люди проганяють, і немає злому
            На всій землі безконечній веселого дому.

-         Хіба ці слова не спрямовані до тих, хто забуває своє справжнє походження, свою рідну мову?

Ведучий: Все іпро все сказав Шевченко. Та він не тільки проклинає, гнівається, ремствує. Він рятує, дає опору нації:  
               І неситий не виоре на дні моря поле.         
              Не скує душі живої і слова живого.

Ведуча: Він завжди сучасний і нагальний, як правда, добро, людяність, щирість, ніжність, мужність, братерство. Магія Шевченкового слова незбагненна. Цим словом він врятував народ від німоти. Кожне його слово підтримувало й підтримує волю, національне небо.

Шевченко: З домовини, довіку ранимої, над владиками світу встаю 
                    І до вас промовляю: сини мої, не проспіть Україну мою!        
                    Я і досі не можу дивитися, прогортаючи муки свої,       
                    Як Петро й похітлива цариця підставляли на дибу її.     
                            Я і згадувать досі не можу, утираючи сльози гіркі,
                    Як жадали од можа до можа розіп’ясти її на хресті.       
                            В казематах я гибів недарма, у могилу дочасно зійшов,

                    Щоб ніколи російська казарма не вбивала ваш геній і кров.   
                  І нарешті ковтнувши свободи, не втішайтесь дарами в раю.    
                  Я прошу тебе, гнаний народе, не проспи Україну мою.                              

Ведучий: В минулім часі не кажіть про нього -       
                  Він з нами нині у майбутнє йде!    
                  Його слова – то нам пересторога  
                  У наших діях і на кожен день.       
Ведуча: Якщо вам мова, і земля, й родина, і пісня українська дорогі,-       
               Любіть, як він, страждальну Україну, як він і ненавидьте ворогів.        

Ведучий: У нас він будить волю, честь і гідність,    
                  За правду кличе на борню іти.      
                  На світі всі знедолені і бідні 
                  Були для нього – сестри і брати.   
Ведуча: У дні радості печалі і тривоги  
               Йому віддаймо шану і уклін.  
               За мудрістю звертаймося до нього. 
               І переможем: з нами БОГ і ВІН!

         

П’єса «Утоплена" ( за мотивами поеми Т. Шевченка «Утоплена» )

Автор: Вітер в гаї не гуляє – вночі спочиває;
             Прокинеться – тихесенько в осоки питає:   
             «Хто се, хто се по тім боці чеше косу? Хто се?
            Хто се, хто се по тім боці рве на собі коси?                                                      Хто се, хто се ?»- тихесенько спитає-повіє      
              Та й задріма, поки неба край зачервоніє.  
             «Хто се, хто се?»- спитаєте, цікаві дівчата. 
              Ото дочка по сім боці, по тім боці - мати.

І ява

(Сільська вулиця, з’являються 3 молодиці)

Мотря: Добридень, Катре! Що поробляєте? Я вас сьогодні цілісінький день не бачу. Чи не захворіли часом, сусідко?

Катря: І не питайте! Роботи багато! Нема часу хворіти. А про спочинок то вже й мовчу! То у хаті пораюсь, то на городі, то по господарству. А час летить!

Мотря: То ваша правда, Катре, ваша правда. Роботящій людині, а ще жінці, завжди робота знайдеться. Тільки б хотіла працювати. То хіба Марія має час на гулі. Геть сказилася молодиця! Роботи відцуралася, а весь час сидить у шинку, святкує.

Катря: І не кажіть! Геть жінка сором втратила! Тьху! Як їй не соромно з парубками та жонатими чоловіками вештатися по селу, у шинку пити, гуляти та пісень співати!
( Заходить Мелашка )

Мелашка: Це про кого ви говорите? Чи не про удовицю Марію?

Катря: Та про неї, безсоромницю! І шо ті чоловіки у ній знайшли?

Мотря: Е, не кажіть так, Катре! Вона має нову хату, покійний чоловік Степан залишив, має поле, хазяйство… Одним словом, удовиця – ласий шматочок. Тому козаки юрбою так і ходять за нею, так і липнуть.

Мелашка: Та якщо правду сказати, то у селі немає вродливішої молодиці за Марію. Наша удовиця і молода, і білолиця, і кароока, і станом висока, у жупані, кругом пані: і спереду, і збоку.

Катря: Гарна то гарна, а сором геть чисто втратила. Побралася б з якимсь статечним чоловіком, то б і зажила щасливо.

Мотря: А чи захоче на ній женитися поважний чоловік ? Та вона, прости Господи, шльондра непутяща!

(Виходить чоловік – Катрин Василь)

Василь: Катре! Ти тут вечорниці справляєш, чи що? Час обідати! Та вже тісто на хліб підійшло, час йогов же у піч саджати. Що за жінка! Їй би поторохтіти, людям кісточки помити. Давно не була бита?

Катря: Та втихомирся, чоловіче! Вже йду додому. Стала на хвилю перепочити, а ти вже он сварку вчинив.

Василь: Помовчала б! Знаю, знаю твою хвилину.(Іде Катря, за нею Василь)

Мелашка: Та й нам час до хати. Мені ще долівку глиною у сінях помазати. Завтра ж свята неділя.

Мотря: Ну, бувай, Меласю, завтра зустрінемося у церкві.

Мелашка: І ви будьте здорові, Мотре!

Завіса

Автор: Геть втратила сором Марія. З козаками їла, пила, душу веселила. А потім вдова дочку без сорому породила, породила та й байдуже, людям годувати в чужім селі покинула отака-то мати!

ІІ ява

(У шинку п'яна Марія сидить з козаками)

Звучить пісня:

Ти пив і я пила
Ти казав, я носила…

І козак: Випиймо, Маріє, щоб нас лихо обминало!

Марія: Будьмо! Ой, яка добра горілка! Як смачно п'ється, від тієї горілочки і душа сміється! (п'є)

ІІ козак: Ой Маріє, ой Маріє! Які гарні ваші очі!
               Як подивлюсь в них пильненько,спать не можу вночі!

Марія: Ой, таке скажете!..

І козак: Ой, Марія білолиця, гарна молодиця,
              Я б на вас завжди дивився і не надивився…

Марія: Ви жонаті козаки, а я удовиця,
             Тяжко-важко на душі, хочу похмелиться!

-         Гей, музико, заграй, друже! Звесели моє серденько, розвесели душу!

(Марія танцює)

Завіса

Автор: Незчулася Марія, як минули літа молодії. Кудись поділася колишня врода. Вже й козаки давно перестали залицятися. А її донечка Ганнуся квітла-розквітала, вродою своєю матір дратувала. Гарною виросла Ганна кароока, як тополя серед поля, гнучка та висока.
Зненавиділа Марія свою дочку за її вроду та лагідну вдачу. День і ніч їла поїдом, змушувала багато і важко працювати. А коли довідалася, що закохався у її красуню дочку молодий рибалка Іван, геть чисто сказилася.

ІІІ ява ( кімната )

Марія:- Ганно, підмети долівку! ( Ганна мете )

            - Ганно, йди у поле жати! ( Ганна бере серп і йде )

            - Ганно, йди на річку прати! ( Ганна бере білизну і йде )

            - Ганно, принеси води!

            - Ганно, йди тісто на хліб місити!

            - Ганно! Ганно! Ганно!

ІV ява

( Ганнуся сидить на лаві і шиє, співаючи журливої пісні «Летіла зозуля»)

Ганнуся( до себе): А моя матуся не любить мене. Часом здається, що вона мені нерідна. Ніколи не обійме, не приголубить, лише мною потурає. Не справить мені нового вбрання. Усе роблю, як вона каже, і ніяк догодити не можу. Отак пішла би з рідної хати світ за очі… Але куди мені податися? Нікому не потрібна…(плаче) Одна втіха – Іван. Але він сирота. Чи віддасть мене моя мати за нього? Хтозна! Мені здається, що і його, як мене, вона ненавидить. Боже милий, за що?!!

(Бере до рук роботу і шиє, з’являється непомітно Іван)

Іван: Ганнусю, здрастуй!

Ганнуся: Ой, як ти мене налякав!

Іван: Не бійся, серденько! Я не хотів тебе налякати. ..(Дивиться на неї) Ти плакала? Ти і сьогодні знову сумненька!

Ганнуся: Та як мені бути веселою! Мати їдять поїдом, роботи багато загадують. Та я у рідній хаті матері за наймичку. Тільки й чути: «Ганно, зроби те!Ганно, зроби се, зроби п’яте, зроби десяте!..» А я догоджаю, догоджаю, а вгодити ніяк не можу!..( Плаче)

Іван: Не плач, моя голубонько, не плач! Не журись! Ось зароблю ще трохи грошенят та й посватаю тебе. Тоді заживемо укупочці разом весело та щасливо! Ніхто тоді тебе кривдити не буде. Ну, усміхнися, моя пташечко! Ну, от і добре! Усміхнулася, повеселішала! Ти ж знаєш, як я тебе кохаю!

Ганнуся: Ой Іване, моє серце! Ти ж знаєш, якби не твоє кохання, я б не витримала цього пекла біля рідної матері. Яка я щаслива, що ти такий є, що вірно мене любиш!( Обіймає Івана)

Іван: Серденько, я піду вже. Увечері чекатиму тебе біля нашої верби. Приходь, коли мати спати ляжуть. Тоді більше поговоримо. Бувай!( Обіймає і цілує )

Завіса

Автор: А лиха мати щодень то дужче лютувала. Дочку байстрям називала, ненавиділа її за молодість, вроду, за коханого. А сама стала старою, бридкою і потворною. От надумала Марія дочку отруїти. Пішла до ворожки.

V ява

(Ворожка і Марія)

Ворожка: Знаю, знаю, молодице, твою печаль-журбу. Ось даси своїй кривдниці зілля цього. Зранку звари, дай настоятися і відціди. Дай напитися своїй кривдниці цього трунку тричі до схід сонця і побачиш, як пропаде твоя печаль-журба. Пам’ятай, жінко: пити натще тричі до схід сонця.

Марія: Красно дякую, бабуню. Візьміть гроші та бувайте здорові!

Ворожка: Іди обережно, щоб ніхто не бачив і не знав, звідки чар-зілля узяла.

Завіса

VІ ява

Автор: Не допомогло лихій матері ворожчине чар-зілля. Божа сила боронила дівчину від лиха. А мати з кожним днем ще більше лютує.
Клене мати той час і годину, коли на світ породила нелюбу дитину.

Марія: Мені горе! Що ж мені робити?
             Як не можу струти дочку, може, утопити?
             Стала мені ненависна її краса-врода,
             Не можу я спати-їсти, коли вона ходить!
             Не ходити їй по світу! – таке моє слово!
             Треба її утопити, як камінь у морі! ( Пауза)

      - А що, як справді, її утопити? Утопити і кінці у воду!

-         Ганнусю, серденько! (Вбігає дочка)

-         Донечко, серденько, та ходім купатись.
У ставочку вода чиста, ходім роздягатись!

Ганнуся: Ходім, мамо, ходім, бо сьогодні сонце так пече, що нема де дітись.

Завіса

VІІ ява

Автор: Мати з дочкою прийшли до ставу. Дівчина роздяглася, а мати, бачачи вроду дочки, жовтіє від люті. Підбігла до дівчини і в коси вчепилася.

Ганнуся: Мамо, мамо, що ви робите?!!

Марія: Те, що давно хотіла. Не житимеш, гадино, на білому світі! Один Бог знає, яка ти мені ненависна!

Ганнуся: Ой, рятуйте, люди добрі, рятуйте, рятуйте! Ой Іване, погибаю, порятуй, благаю!!!

Завіса

VІІІ ява

( Входить Іван, несе на руках тіло коханої)

Іван: Ганнусенько, моя мила! Озовися! Розплющ свої карі очі, люба, усміхнися! Не подивиться на мене, не промовить слова! Горе мені, нещасному, горе, тяжке горе!        ( Схиляється над тілом і плаче)

Автор: І з тих пір у гаю уночі біля ставу можна бачити дві жіночі постаті. Одна струнка і висока розчісує довгі коси, а інша, згорблена, скаженіє, рвучи на собі волосся. Перша – це нещасна дівчина Ганнуся, а несамовита друга – її лютая матуся.

Отаке-то, добрі люди, буває у світі,
Не бажаю вам із ними уночі зустрітись                                                                                           

Пісня «Така її доля"

Гра «Що? Де? Коли?» ( життєвий і творчий шлях   Т. Г. Шевченка)   

І тур

1.     У якій поезії Шевченко бачить себе «малого хлопчика в селі, одне-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині…»?

2.     До кого звертається ліричний герой у поезії «Сонце сідає, гори чорніють…»?

3.     Що робив Тарас у 13 років?

4.     До кого звернені слова «Ми вкупочці колись росли, маленькими собі любились»?

5.     Де виріс і сивіє Шевченко?

6.     Кого Шевченко називав «своєю донею єдиною»?

7.     Що у поета «і золота, і дорога»?

8.     Хто з українських байкарів був особисто знайомий із Шевченком?

9.     Який художній засіб використано у рядку «на нашій, не своїй землі»?

10.                       Яким словом просив Шевченко пом’янути його?

ІІ тур

1.     Назва вірш Шевченка – відгадку до загадки «Що у світі найпрудкіше?»

2.     Які три таланти мав Шевченко?

3.     У якій поемі Шевченко звинувачує царську Росію в тому, що веде загарбницьку політику?

4.     У яких творах Шевченко пише про своє дитинство?

5.     До якого твору стали епіграфом слова з Біблії «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить – лжа оце»?

6.     З якого твору уривок : «Од молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує»?

7.     Який композитор написав близько ста музичних творів на слова Шевченка?

8.     Які назви творів Шевченка містять числівники?

9.     Кому з митців Шевченко присвятив свої твори?

10.                       Встановіть відповідність твір – присвята

1.«Катерина»                                  Оксані Коваленко                      

2.«Єретик»                                       Варварі Рєпніній 

3.«Кавказ»                                       Василеві Жуковському

4.«Сон»(«На панщині…»)             Шафарикові

5.«Тризна»                                      Марку Вовчку 

6.«Ма’ряна-черниця»                     Якову де Бальмену

  ІІІ тур

1.     Кому Шевченко пророкував таке велике майбутнє:

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.

2.     Кажуть, що ім’я, яке дають дитині під час хрещення, багато в чому визначає її характер і майбутню долю. Що означає ім’я поета?

3.     Яку гетьманську столицю не раз згадував Шевченко в поетичних творах, зображував на картинах. Чиєю столицею було це місто?

4.     Відомо, що Шевченко писав повісті російською мовою. Своє специфічне ставлення до даного факту поет виказав тим, що саме під цими творами підписувався псевдонімом. Який це псевдонім?

5.     Послухайте цитату зі щоденника Шевченка: «Я не міг собі відмовити у радості підписати під цим чорновим листом «Художник Т. Шевченко». Впродовж 10 років я писався й підписувався «Звичайний Т. Шевченко». І сьогодні вперше написав я це звання, що радує душу. Скажіть, яке слово і на яке замінено у цій цитаті?

6.     Послухайте листа до Шарля Ейнара: «Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною… Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему «Слєпая». О коли б я могла передати вам усе, що пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастя… Яка м’яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика…
   Шевченко зайняв місце в моєму серці».
Хто автор цього листа?

7.     Відеозапитання. У якому творі Шевченко згадує цей пам’ятник? Хто і кому спорудив його?

8.     Чорний ящик. Після експедиції на Кос-Арал здоров’я Шевченка занепало. Поет страждав від цинги, ревматизму, але найбільше – від заборони малювати. Кобзар у листі звернувся до начальника ІІІ відділу Дубельта, просячи дозволу малювати. У проханні йому було відмовлено. Проте Тарас Григорович знайшов можливість творити, не порушуючи заборони писати і малювати. Для творчості йому потрібен був певний матеріал. Він у цьому ящику. Що це?

              І тур

1.    «І золотої, й дорогої…»   2. До зорі    3.Пас ягнята

4. Оксани Коваленко        5. На чужині    6.Марка Вовчка

7.Доля        8. Гребінка  9. Оксиморон      10.Незлим, тихим

         ІІ тур

1.«Думка»

2.Поетичний, малярський, філософський

3.«Кавказ»

4.«І виріс я на чужині», «Мені тринадцятий минало»

5.«І мертвим, і живим»

6.«Кавказ»

7.Лисенко

8.«Три літа», «Мені тринадцятий минало», «Ой три шляхи широкії»

9.Костомарову, Марку Вовчку, Котляревському

10.         «Катерина» - Жуковському
    «Єретик» - Шафарикові
    «Кавказ» - Якову де Бальмену
    «Сон» - Марку Вовчку
    «Тризна» - Варварі Рєпніній
    «Мар’яна-черниця» - Оксані Коваленко

ІІІ тур

1.    Котляревському

2.    Бунтівник

3.    Чигирин

4.    Дармограй

5.    Звичайний – рядовий

6.    Варвари Рєпніної

7.    «Сон» Катерина ІІ – Петру І

8.    Біла глина

  Тема заходу: КВК "Ім'я Шевченка стукає в серцях"

- Пошук та впровадження в практику нових форм роботи з творчо    обдарованими дітьми;
- Пробудити цікавість до вивчення життєвого і творчого шляху Тараса  Григоровича Шевченка, до пошуку цікавих фактів життєпису поета;
- Виховання всебічно розвиненої особистості;
- Формування естетичних смаків, навичок спілкування, художньої творчості.

Місце проведення: Містківська ЗОШ І-ІІІ ст.

Термін проведення: 10.03.2017 р.

Організаційний етап:

1.     Повідомити тему та мету КВК;

2.     Розробити сценарій виховного заходу;

3.     Написати оголошення;

4.     Створити склад журі;

5.     Створити 3 команди з учнів 8, 9 та 10 класів, обрати капітанів;

6.     Ознайомити учасників із правилами гри;

7.     За два тижні до змагання дати домашнє завдання ( тему ,  зміст, критерії оцінювання);

8.     Створити творчу групу, яка відповідатиме за музичне, художньо-естетичне, технічне оформлення заходу;

9.     Підготувати протоколи для членів журі.

Правила гри:

1.     У КВК беруть участь лише учні 8-10 класів;

2.     Кожен конкурс гри відбувається за чіткими правилами;

3.     За порушення дисципліни у команди знімаються бали;

4.     Підраховує бали журі, рахунок фіксується в протоколах. 

Хід конкурсної програми

Ведучий 1. Доброго дня, юні шанувальники творчості Кобзаря, дорогі глядачі, вболівальники, члени журі!

Ведучий 2. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу - Тараса Шевченка. Більше як 200 років минуло від  дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.

Ведучий 1.Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, у нас. Та це лише ілюзія. Шевченко , як явище, великий і вічний,  невичерпний і нескінченний. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка.

Ведучий 2. Нині, як і щороку, ми проводимо шкільне Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам'ять поета, але й відчути, як через його твори проходить любов до України, народу, рідної мови. Присвячуємо пам'яті Тараса Шевченка і  КВК «Ім’я Шевченка стукає в серцях», де учні 8-10 класів позмагаються на кращого знавця життя і творчості поета.

Ведучий 1. Нагадаю, що сьогоднішнє засідання Клубу веселих і кмітливих відбувається у рамках тижня української мови і літератури та зарубіжної літератури, який проходить у нашій школі.

Ведучий 2. То ж розпочнемо гру! Сьогодні своїми знаннями та інтелектуальними здібностями дивуватимуть нас команди учнів 8, 9 та 10 класів. Давайте запросимо їх на сцену і привітаємо гучними оплесками .

Ведучий 1. Настав час оголосити склад нашого шановного журі…

1 конкурс “Давайте познайомимось” ( Привітання команд)
Учні представляють свою команду, оголошують її назву, девіз, емблеми, вітання.  Максимальна кількість балів за конкурс 10  (4 бали – змістовність, 3бали – естетичний вигляд, 3 бали – артистизм ).

Розпочне змагання команда 10 класу.

-         Поки журі підводить підсумки першого конкурсу, ми послухаємо пісню на слова Т. Шевченка.

-         Запрошуємо на сцену наші команди для участі у ІІ конкурсі.

2 конкурс «Розминка»
Команди по черзі за 1 хвилину  придумують дотепне завершення віршованих рядків Тараса Шевченка. Враховується почуття гумору, артистичність і , найголовніше, толерантність. Максимальна кількість балів за конкурс – 10.

Завдання для конкурсу:
1. Мені тринадцятий минало…
2. Учітесь, читайте і …
3. Реве та стогне …
4. Мені однаково …
5. Не слухала Катерина…

3 конкурс «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя…»
- Командам по черзі ставиться 10 запитань. Кожна правильна відповідь –  1 бал.

1       команда ( 8 клас )

1.Як звали подругу дитячих літ Тараса? (Оксана)
2. Прізвище майстра малярних справ, у якого вчився Шевченко. (Ширяєв)
3. Цю пам’ятку давньої української літератури Шевченко мав намір перекласти українською мовою в повному обсязі, але встиг відтворити лише два уривки з неї. Як називалася ця пам’ятка? ( «Слово о полку Ігоревім» )
4.Скільки дітей було у родині Шевченків? (шестеро)
5.Коли вперше було видано «Кобзар»? (1840 р.)
6. Художник, який познайомив Т. Шевченка з Брюлловим. (Іван Сошенко).
7. Скільки років було Тарасові, коли його викупили з кріпацтва? (24 р.)
8. Традиційно Шевченковими днями вважають 10 березня – день народження і день смерті поета. Але є ще одна дата – 22 травня. Яка подія стоїть за цією датою? (22 травня 1861р. Т. Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу Канева).
9. Де відбулася зустріч Шевченка та І. Сошенка? (у Літньому саду)
10. Після закінчення Академії мистецтв Т. Шевченка було запрошено на посаду викладача Київського університету. Який предмет він повинен був викладати в університеті? (Малювання)

2       команда (9 клас)

1 . Яким твором починався перший “Кобзар”? (“Думи мої ,думи” )               
2. Рік викупу Т. Шевченка з кріпацтва. (1838 р.)
3. Цим видом мистецтва Т. Шевченко захоплювався на засланні. (Скульптура).
4. Скількома мовами перекладено «Заповіт» Т.Шевченка? (147)
5. Яким було дівоче прізвище матері Тараса? (Бойко)
6. 3а фахом Тарас Шевченко був... (художник)
7. Батько Тараса був... (стельмах, чумак)
8. Який твір Шевченка було вперше екранізовано? («Катерина»).
9.Чий портрет був намальований, щоб викупити Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)
10. Яким псевдонімом підписував прозові твори Шевченко?( Дармограй)

3       команда (10клас)

1.Що в перекладі означає ім’я Тарас ?(Бунтар)
2. Кому присвячено поему “Кавказ”? ( Якову де Бальмену)
3.Про що мріяв поет в останні роки свого життя? (Жити в Україні)
4.Яку книжку видав Т. Шевченко для дітей? (“Буквар”)
5. Чиї це слова: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа…»?(І.Франка)
6.За що було заарештовано Тараса Григоровича?( За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві)
7.Яке звання присвоїла Академія мистецтв Шевченкові після заслання? (Академік-гравер)
8.Певний час гімном України вважався один із віршів Шевченка. Що це за вірш? ( «Заповіт»)
9.Кому саме з українських кобзарів у 1860 р. Т. Шевченко подарував збірку «Кобзар»? ( Остапу Вересаю).
10. Яку гетьманську столицю не раз згадував Т.Шевченко в поетичних творах, зображував у малярських ? Чиєю столицею було це місто? (Чигирин, Богдана Хмельницького)

Музична пауза. Оголошення результатів членами журі.

4 конкурс “Ну щоб, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує”

Конкурс читців.
Напередодні гри учасникам було дано завдання підготувати виразне читання напам’ять поезії Т. Шевченка, яка не входить до шкільної програми.

5  конкурс  «Чи знаєте ви твори Т.Шевченка?»  
Капітан команди витягає зі скриньки 3 аркуші, на яких написано по 1 букві: 3, С, Я, Л, Н, К, Г, Т, М. Назвіть за хвилину якомога більше творів  Т. Шевченка, назви яких починаються  цими літерами. Кожна правильна відповідь — 1 бал.
Музична пауза. Оголошення результатів членами журі.

6  конкурс «Впізнай мелодію»
Кожній команді пропонується по 3 мелодії пісень на слова Шевченка. Вам потрібно впізнати пісню.

7 конкурс «Розумники і розумниці»
-Кожній команді буде задано по 3 питання і час для роздумів – 1 хвилина. За кожну правильну відповідь – 2 бали. Якщо відповідає команда-суперник, то вона отримує додатковий 1 бал.

Завдання для команд:

1.За словами  Шевченка, той, хто бачив цю людину хоча б здалеку, той бачив пекло в найгидкішому торжестві. Про кого з рідні міг так писати поет? (Про мачуху)
2. За висловом Карла Брюллова, це була «найбільша свиня в торжевських пантофлях», але завдяки Шевченку ця особа ввійшла в історію. Назвіть прізвище цієї особи. (Енгельґардт)
3.  Один з віршів Шевченка, напи­саних у лютому 1861 року, має такі рядки:

Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать Та заходиться рихтувать Вози в далекую дорогу ? Куди ж збирався направити свої вози поет?

(На той світ, друже мій, до Бога, Почимчикуєм спочивать)

4.Чому Шевченко, будучи улюбле­ним учнем Карла Брюллова і найкра­щим учнем академії, здобув порівняно скромні відзнаки (срібні медалі II сту­пеня) й не отримав жаданого для всіх тодішніх живописців відрядження до Італії?  (На екзамені він не представив обов'язкові тоді композиції на біблійні та античні сюжети, а намалював «Хлопчика-жебрака, який віддає свій хліб со­баці» та «Циганку- ворожку»)
5.До претендентки на яку роль поет, художник, драматург Шевченко ставив такі вимоги: «Тільки українка, не пан­ського роду, сирота і наймичка» ? (До дружини)
6.Перу та пензлю Шевченка нале­жать такі літературні твори як «Доро­шенко», «Никита Гайдай», «Слепая красавица» та картини «Група спля­чих жебраків», «Панна сотниківна». Що об'єднує ці літературні та мистецькі твори?  (Усі вони не дійшли до нашого часу)
7.Одна з найкращих наукових біографій Т. Шевченка, написана видатним українським літератором і громадським діячем О. Кошицьким, називається «Тарас Шевченко – Грушівський. Хроніка його життя.» Чому в поета подвійне прізвище? (Грушівські вуличне прізвисько Шевченків в рідному селі).
8.Цей список розпочато в 1962 р. і щорічно поповнюється. В ньому П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, Г. Тютюнник, А. Малишко,                   В. Симоненко, В. Стус, І. Драч, Д. Павличко та інші. Що це за список?   (Лауреати літературної Національної (раніше — Державної) премії України імені Т. Шевченка)
9.На весіллі цієї жінки (у майбутньому – відомої письменниці) Т. Шевченко був старшим боярином, бо товаришував з її нареченим . Згодом вона пожертвувала увесь свій шлюбний посаг на поїздку Т. Шевченка до Італії, де він мав би продовжувати навчання. Арешт став цьому на заваді. Назвіть прізвище цієї жінки та її письменницький псевдонім (Ганна Барвінок – Олександра Білозерська-Куліш).

8 конкурс «Жива картина»
Ви знаєте, що Тарас Григорович Шевченко був не лише геніальним поетом, а й надзвичайно талановитим художником. Кожній команді напередодні гри були роздані репродукції картин Кобзаря. Завдання – представити живу картину максимально наближену до репродукції. Максимум - 5 балів .

 Музична пауза. Оголошення результатів членами журі.

9 конкурс “Гонка за лідером ”
( Конкурс капітанів)
Ось настав чудовий час,
Капітанів ждем до нас
Подивимось залюбки
Чи це справжні ватажки?

Я читаю початок віршованих рядків, а капітан команди впродовж однієї хвилини якнайшвидше продовжує їх, кількість балів відповідає кількості правильних відповідей.

1.  Садок вишневий коло хати
Хрущі … (над вишнями гудуть).
2.  Малого сліду не залишу
На нашій …( славній Україні).
3. Як у Дніпра веселочка…
(Воду позичає).
4. Чом вас лихо не приспало,
Як … (малу дитину).
5.  Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі... (стоять палати).
6.  Наша дума, наша пісня
(Не вмре, не загине).
7.  Борітеся – поборете.
Вам…(Бог помагає)
8.  Нема на світі України,
Немає … (другого Дніпра).
9.  Біленькі хати повалялись,
Стави........... (бур'яном поросли).
10.  Неначе човен в синім морі,
То.............(вирина, то потопа).
11. Минають дні,.........(минають ночі)
12.  З шкурою знімають, бо нічим обуть…
(Княжат недорослих).
13. Сумує, квилить, плаче рано
 В Путивлі-граді …… (Ярославна).
14. Чи винна ж голубка, що.............(голуба любить)
15.У всякого своя доля
 І … (свій шлях широкий).
16. Посадили  над козаком
Явір та … (калину).
17.  Вітер в гаї не гуляє —
Вночі...........(спочиває).
18.  Зібрав хлопців та й поїхав
По..................... (морю гуляти).
19.  Та недовго сонце гріло,
Недовго..............(молилось).
20. Ще треті півні не співали,
Ніхто ………….( нігде не гомонів)
21. Шука козак свою долю,
А ……………(долі немає)
22. Кохайтеся, чорнобриві,
Та …………(не з москалями)
23.Не вмирає душа наша,
Не вмирає ……(воля)
24.Кати знущаються над нами,
А правда наша …..(п’яна спить)
25. Плаче козак – шляхи биті
…………...(заросли тернами)
26. Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість ……(би була своя)
27. Доборолась Україна
До ………(самого краю)
28. Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й ………..(свого не цурайтесь)
29. В своїй хаті своя й правда,
І……….(сила і воля)
30. Славних прадідів великих
……………(правнуки погані)
31. І на січі мудрий німець
…………..(картопельку садить)
32. Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття…….(ваші пани)
33. А я дивлюся…і серцем лину
В темний ……(садочок на Україну)
34. Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос - ………(більш нічого)
35. І ждеш його, того світу,
Мов ………..(матері діти)
36. У нашім раї  на землі
Нічого кращого немає,
Як …….(тая мати молодая)
37. І золотої, й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї…………(долі молодої)
38. Ходімо дальше, дальше слава,
А слава - …….(заповідь моя)

10  конкурс « Домашнє завдання»

-Твори  Кобзаря не тільки покладені на музику, екранізовані. Великий успіх вони мають і сьогодні на українській сцені. Наші команди зробили свої міні-вистави за творами поета (12 балів).

Музична пауза. Оголошення результатів членами журі.

Підсумок гри
Ведучий 1. Сьогоднішній конкурс — це справжнє свято Кобзаря, його вічної нев'янучої творчості, полум'яного слова. Коли нам важко, коли смуток гризе нашу душу, припадаємо спраглими вустами до його цілющого джерела, щоб знову відчути силу жити  для рідного народу.

Ведучий 2. Т. Шевченко все своє життя, весь свій могутній талант присвятив українському народові: своїм сучасникам і нам, нащадкам. Будьмо вдячні йому і за «Заповіт», і за «Гайдамаків», і за «Катерину». Читаймо Шевченкові твори, вивчаймо їх, шануймо те, що залишив нам у спадок Великий Кобзар.

  Тема заходу: "Український Мойсей." ( до дня народження  І. Франка)

Ведучий : 160-річчю від дня народження видатного українського письменника, громадського діяча, будителя нації, людини, якій судилося змінити світ, присвячується літературно-музична композиція «Український Мойсей».

Ведуча : Світ не шукає зірок на чужому небі – кожна нація повинна дбати, щоб самій цікаво засвітитися для світу тим чи іншим іменем. Легше це зробити націям, які мають свою державу, і тяжче або майже неможливо бездержавним.

Ведучий : Саме у період бездержав’я і творив Іван Якович Франко. Це була дуже талановита, обдарована, працьовита і напрочуд скромна людина. Іван Якович завжди був незадоволений своєю працею. Його дуже бентежила увага людей і похвала його творів.

Ведуча : Від наймолодших літ стояв він у ряді перших борців за волю думки, слова, за свободу совісті. Він перший  у нас , у Галичині, сягнув думками поза межі нашої  Вітчизни і своїми творами вказав шлях до широкої європейської культури. Він причинився найбільше до розбудження нашого духовного життя і зв’язав своє ім’я якнайтісніше з історією нашого письменства. Таким чоловіком ми повинні гордитися і таким чоловіком гордилась би й кожна, найкультурніша нація.

Ведучий : Іван Франко – феномен, якого навряд чи вдасться збагнути до кінця. Не було такого питання, у якому б Франко не знався. Він був дуже начитаний. Пам’ять мав ідеальну. За свої 60 років написав близько 6000 художніх творів різних жанрів : класичні зразки політичної поезії, шедеври інтимної лірики, філософські, історичні, соціально-побутові поеми, повісті, оповідання і романи, що становлять цілу епоху в історії української літератури.

Ведуча : Відомий І.Франко як перекладач і переспівувач з багатьох літератур світу : слов’янських, східних і західноєвропейських, давньоєврейської, давньогрецької, давньоримської. Адже знав 13 мов.

ВІРШ «Три замки»

Ведучий : Ще за життя Франко писав, що нам усім треба вчитися бути українцями, а не галичанами, гуцулами, бойками. Треба виховувати і плекати у собі почуття єдності брата з братом.

Ведуча : Франко писав мовою свого рідного народу. Він вивів рідну мову на великий шлях. Саме в цім заслуга Франка. Він показав світові, що в нас гарна неповторна мова і що наш народ, наша культура нічим не гірші від інших.

Ведучий : Франко – модерний, бо завжди сучасний, актуальний. Треба тільки вміти слухати, читати і вчитися. Уміймо цінити і поставити на заслужену висоту своє.

Ведуча : Працю і твори Франка належно оцінили українські письменники ще за його життя. Наприкінці 1915 р український священик, педагог і літератор отець Йосиф Застирець підняв клопотання перед Шведською Королівською Академією в Стокгольмі про присудження Франкові Нобелівської премії.

Ведучий : Потрібна була підтримка держави, університетів. Та Української держави, як і українських університетів, не було. Вдався отець Застирець до професорів Віденського університету, але тим було не до того. Пора була неспокійна, воєнна. Тим часом при найменшій підтримці успіх справи був майже гарантований.

Ведуча : Як згадував отець Застирець, впливові члени нашої еміграції поставилися до цієї справи байдуже. У травні 1916 р український поет помер, а Нобелівської премії посмертно не присуджується. Але вже те, що ім’я Франка було в числі претендентів на здобуття Нобелівської премії поряд з такими всесвітньовідомими діячами, як Ромен Роллан, Анатоль Франс свідчить про велич Каменяра.

ВІРШ «Нехай і так, що згину я»

Ведучий : Якби Франко отримав Нобелівську премію, він мав би кошти і на літературну працю, і на лікування, і на меценатство.

Ведуча : Та загляньмо назад – у його дитячі та студентські роки.

Ведучий : Добре жилося Франкові біля рідних батьків. Його батько мав 24 морги поля, кузню. Та цю радість відібрало сирітство.

Івасик: У долині село лежить,
Понад селом туман дрижить,
А на горбі край села
Стоїть кузня немала.
А в тій кузні коваль клепле,
А в коваля серце тепле,
А він клепле та співа,
Всіх до кузні іззива!

(Сідає, читає книжку)

Сценка «Малий Мирон»

Івасик : Василю, ти доки вмієш рахувати?

Василь : Парканадцять.

Івасик : Парканадцять?! А то скільки?!

Василь : Ну, скільки треба! Я не знаю.

Івасик : Та то ніскільки. От сядь лишень, будемо рахувати

(Василь сідає, а Івась починає рахувати, цюкаючи кожним разом бучком по землі : один, два, три… Василь слухає, а потім іде. Івасик рахує далі).

(Надходить старець, кашляє, хитає головою).

Старець : А ти, невітцівська дитина! А ти що робиш? Ти землицю святу б’єш! Ти не знаєш, що землиця – наша мама? Дай сюди той бучок!

(Старий шпурнув бучок геть. Читають вірш).

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!

Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!

Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страть!

Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам – в серце кривди влучать,
Дай працювати, працювати, працювати,
В праці сконать!

Ведучий: Вітчим із мачухою дбали про Івана. Хлопець гарно на відмінно вчився. Був першим учнем за успішністю.

Ведуча: Писати Франко почав дуже рано. На жаль. Його перші ранні твори не збереглися.
КАЗКИ
Ведучий: Будучи студентом Львівського університету, Франко видав свою першу поетичну збірку «Баляди і розкази».       ВІРШ

Ведучий: У студентські роки Франко був палко закоханий в Ольгу Рошкевич. Дівчина відповіла взаємністю на почуття вродливого розумного хлопця. Та й сама вона була освіченою. Пара мріяла про одруження. Та … не судилося. І Ольга змушена була вийти заміж за іншого. До речі, це було її рішення!

Ведуча: Боляче поет пережив втрату Ольги. Увесь його біль, розпач, уся його любов потім передалися першому жмуткові «Зів’ялого листя».

(На сцену виходить Ольга Рошкевич)

Ольга: Він довго не міг забути мене, відчував себе спустошеним і неспроможним далі не тільки боротися, а й жити. Я була його мрією, а мрії завжди залишаються мріями.

Франко:  І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої…
І ти лукавила зо мною!

Ольга:Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала.
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.
Ти ж думаєш,
Я не терпіла, в новії зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш,
Я сліз не лила, по ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю -
Дороги наші віддалило
І серця наші розлучило,
Та нашої любві не вбило.
Ведучий: Все життя свою любов, свій біль та спогади Ольга Рошкевич носила в собі. Франкові листи зберігала біля серця, вони пішли з нею і у могилу.

Ведуча: Коли вже здавалося – все! не витримає серце цього болю! – Іван Якович зустрів Юзефу Дзвонковську. Він закохався в неї.

Ю. Дзвонковська: Я надзвичайно вродлива, розумна дівчина з передовими поглядами. Я саме та дівчина, яка могла б іти поруч, тобто стати Франковою дружиною. В мене були закохані всі хлопці Станіслава, і усім я відмовила у взаємності. Франку я зізналася, що хвора на туберкульоз. Не хочу нікому псувати життя.

Вірш «Чому не смієшся ніколи?»

Ведучий: А потім Іван покохав третю…

( На сцену виходить Циліна Журовська. Вона похапцем відкриває конверт, дістає листа і з хвилюванням читає…)
За що , красавице, я так тебе люблю,
Що серце треплеться в грудях несамовити,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

(Повільно зминає листок, але не кидає. Сівши на стілець, відкидає голову назад і дивиться кудись)
Цей Франко мені зовсім не пара. Я повинна вийти заміж за чоловіка зі становищем, який забезпечить мене і моїх дітей. Література мене зовсім не цікавить, і Франко теж, бо він не мій ідеал. Але все-таки я надихнула його на написання повісті «Маніпулянтка» і поетичної збірки «Зів’яле листя»

Вірш «Чого являєшся мені у сні»

Ведучий: Час ішов. Будучи у Києві у справах видання нової газети, Іван зазнався із Ольгою Хоружинською. Згодом вони одружилися, подружжя приїхало до Львова.

Ведуча: Ольга стала помічницею Франка у його праці. Це  вона перевозила зі Львова до Києва заборонену літературу і верталася до Львова з таким же «товаром». Це вона видавала заснований ним журнал «Житє і слово». Окрім того, разом із чоловіком писала статті, збирала легенди, казки.

КАЗКИ

Ведучий: Все життя Франко важко і наполегливо працював. Проте його праця не пиносила матеріального достатку. Поет разом із своєю родиною бідував, голодував і довгий час не мав сталого помешкання. Польська влада не допустила Франка до викладання у Львівському університеті, не став він депутатом і до польського сейму. Він мріяв виїхати до Америки. Але так і не виїхав, не зміг морально.

Ведуча: Все це підірвало і так слабке здоров’я поета: він зліг. Його розбив параліч, загострився кон’юктивіт. Йому роблять на очі операцію. Хворий, кволий, поет залишився в нетопленій хаті один. Де діти? Андрій в сирій землі лежить, Тарас потрапив на італійський фронт, адже розпочалась  І світова війна, Петро пішов добровольцем в Українські Січові Стрільці, донька Ганна поїхала до тітки в Київ погостювати та так і не вирвалася додому через війну, дружина Ольга важко психічно захворіла.

Ведуча: Останні дні поетового життя важкі, самотні. 9 березня 1916 року Франко підписав заповіт, за яким усі його рукописи і бібліотека переходять у власність українського народу, будинок – дітям ( сьогодні тут музей І. Франка). А 28 травня 1916 року поета не стало.

(Виходять учасники із запаленими свічками. На екрані висвічується могила Франка)

Ведучий: Поховали Франка на Личаківському цвинтарі у Львові, місті, де поет прожив понад 40 років. Над його могилою стоїть велична фігура Каменяра, що розбиває гранітну скалу неправди і неволі і мостить дорогу прийдешнім поколінням.

Ведуча: Називаємо його Каменярем, який проклав рідному народові шляхи в краще майбутнє, називаємо його титаном праці, що високо підніс українське слово. В його особі поєдналися великий письменник. Учений-гуманітарій, активний громадський діяч, який жив і працював в ім’я народу і для народу.

Учасники:

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люде.

Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.

Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.

Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою…

Пора, діти, добра поглядіти
Для власної хати,
Щоб газдою, не слугою
Перед світом стати!

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей, вставаймо, єднаймося,
Українські люде!

Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Хай братерством, щирими трудами,
Вкраїно, воскресни!

ПІСНЯ «Ой, у лузі червона калина…»

Гра «Що? Де? Коли?»

(життєвий і творчий шлях Лесі Українки)

І тур

Життя Лесі Українки

1.    У якому місті народилася Лариса Петрівна Косач, його давня назва?      ( Новоград-Волинський – м. Звягель) – 2 бали

2.    Знак зодіаку Лесі Українки. (Риби ) – 1 бал

3.    Що в перекладі з грецької означає ім’я батька поетеси – Петро? (скеля, камінь) – 1 бал

4.    У яких трьох губерніях мав землю батько Лесі? ( Чернігівська, Волинська, Полтавська ) – 3 бали

5.    Про кого Євген Чикаленко говорив: « Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає» ? ( Олену Пчілку) – 2 бал

6.    У родині поетесу звали по-різному: Леся, Лариса, Мишолосія. Що означає останнє ім’я? (складається з 2 імен: Міша (старший брат Лесі) і Леся) – 1 бал

7.    Яку назву має одне із найстаріших дерев Луцька, під ним, кажуть, Леся написала свій перший вірш? (Лесин ясен) – 1 бал

8.    Відомий вчений, громадський діяч, етнограф, фольклорист – дядько Лесі… (Михайло Драгоманов) – 1 бал

9.    Перше кохання Лесі Українки…(Максим Славинський, разом перекладали твори Гейне) – 1 бал

10.                      Яким чином Білоруське місто Мінськ пов’язане із поетесою? (у цьому місті Леся доглядала хворого Сергія Мержинського) – 1 бал

Всього 14 балів 

ІІ тур

Творчість Лесі Українки

1.    Який підручник написала Леся Українка? («Стародавня історія східних народів») – 1 бал

2.    У якому місті побачила світ перша збірка поетеси? ЇЇ назва.

(«На крилах пісень», у Львові) – 2 бали

3.    Яких два слова часто повторюються у віршах Лесі? (крила і пісня) – 2 бали

4.    Кому присвячено драматичну поему «В катакомбах»? (Агатангелу Кримському) – 1 бал

5.    У якому творі використано образ Сізіфа? ( «Contra spem spero») – 1 бал

6.    Хто назвав Лесю Жанною д’Арк нашої літератури?
 ( М. Рильський) – 2бали

7.    Яку поему написала поетеса у ніч смерті Сергія Мержинського? («Одержима») – 1 бал

8.    Гімном волинському краю став твір… («Лісова пісня») – 1 бал

9.    «Contra spem spero» в перекладі означає… ( без надії сподіватись) – 1 бал

10.                      Які слова ввела у нашу мову Леся Українка? (напровесні, промінь) – 1 слово – 1 бал

Всього 14 балів

Відеозапитання

Кого зображено на фотографії поряд із Лесею Українкою? Що об’єднує цих жінок? ( Ольгу Кобилянську, письменниці були подругами) – 2 бали

Чорна скринька

У дитинстві Лесю мама ще називала Зеєю, що означало «тонка, як стеблинка». Про яку рослину іде мова? (кукурудзу) – 3 бали

Всього 33 бали

Святкова лінійка до Дня писемності та мови

Пісня

Ведучий: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура ( кліп).
Ведуча :                            Мова кожного народу
                                               Неповторна і своя:
                                               В ній гримлять громи в негоду ,
                                               В тиші – трелі солов’я.
                                               На своїй природній мові
                                               І потоки гомонять :    
                                               Зелен клени у діброві
                                               По-кленовому шумлять .
Ведучий :             Солов’їну , барвінкову ,
                                   Колосисту на віки        
                                   Українську рідну мову                     
                                   В дар мені дали батьки.
                                   Берегти її , плекати                
                                   Буду всюди й повсякчас ,-
                                   Бо ж єдина , так як мати , -
                                   Мова в кожного із нас !
Ведучий: Ласкаво просимо до нас на слово щире, на бесіду мудру.
Ведуча: 9 листопада кожного року ми відзначаємо День української писемності та мови на честь ушанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця.
 (Кліп)                                                        
Ведуча :  Писемність народу – це ознака його високого культурного рівня . Закарбоване слово на віки переживає свого автора і доносить далеким нащадкам його мудру думку , його заповіт . Коли і як народилася українська писемність ? Це питання і досі чекає остаточної відповіді від учених .
Ведучий : Довгий час побутувала думка , що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі , коли з Візантії та Болгарії  надійшли християнські богослужебні книги .
Ведуча : Проте у багатьох місцях , де мешкали наші предки , особливо у Північному Причорномор’ї , археологи знаходили пам’ятні плити та посуд , оздоблені таємничими письмовими знаками . Певно це свідчить про те , що на теренах України у прадавні часи вже існувало висококультурне суспільство 

Ведучий :   Перший історик давньої слов’янської писемності (попередниці українського письма ) болгарський чернець Чорноризець Храбр , який мешкав у десятому сторіччі при дворі царя Симеона , розповідав про два етапи розвитку слов’янського письма .

Ведуча :   Перший етап характеризується існуванням дохристиянського письма, коли слов’яни-язичники користувалися «чертами і резами». Другий етап еволюції відбувся після прийняття Руссю християнства . Наші предки почали писати римськими і грецькими літерами .

Ведучий :  Так тривало до того часу , доки на нашу землю не прийшли славетні брати-просвітителі – Костянтин (у чернецтві Кирило) та Мефодій. Вони , власне , і розробили перший слов’янський алфавіт .

Читець: По-братськи ми ділилися з тобою
На довгій ниві жнив і лихоліть    
Ковтком води , окопом і судьбою,-
І тільки корінь наш не поділить !           
З його начал восходить соборово
Під небеса слов’янський родовід .
І пророста смаглява наша мова   
Із первослів про Ігорів похід .
Пісня          
 Ведучий: Із сивої глибини віків бере початок наша мова . Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби . Багато , дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна , наша невмируща мова , мужньо знісши і витерпівши наругу найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських , своїх панів та підпанків недолугих , радянських генсеків та міністрів.
  Ведуча:   Перетерпіла вона , мова наша рідна , і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва 1863 року , який сказав , що «никакого малоросийского язика не било , нет и бить не может», і ганебний із найганебніших Емський указ 1876 року , який заборонив друкування книг українською мовою .
Читець: Плюндрованій, не надавали прав.
Немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав,
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу,      

В ярмо хотіли запрягти її, як дух степів, гарячу,   
І осліпити й повести на чорні торжища, незрячу .
Ти вся порубана була, як Федір у степу безрідний ,
І волочила два крила під царських маршів тупіт мідний,
Але свій дух велично-гідний, як житнє зерно, берегла.

 Коли до серця крадеться тривога, -
За долю України я боюсь, -
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь.
Прошу для України в Бога щастя
І захисту для всіх її дітей.
А мова українська, мов причастя,
Теплом своїм торкається грудей…
О Боже мій, Великий, Всемогутній,
Мою вкраїнську мову порятуй.
І в світлий день пришестя, день майбутній
Вкраїні Царство Щастя приготуй.
    Ведучий: «Енеїда» - перший друкований твір , написаний живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися книжною українською мовою на письмі . Саме Котляревському вдалося добитися визнання української мови як літературної , утвердити її в правах громадянства .
   Так Котляревський у щасливий час
   Вкраїнським словом розпочав співати.
   І спів той виглядав на жарт не раз,
   Та був у нім завдаток сил багатий.
   І огник, ним засвічений, не згас,
   А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

   Ведуча:  Ще одна дата (вважається доленосною) – 1840 рік , коли вперше було видано твори Т.Г.Шевченка . З того часу українська літературна мова стала на важкий , але плідний шлях розвитку .

Читець: Говоріть, як колись вас навчала матуся,
 Говоріть, як навчав у дитинстві татусь.
 Легко так, вільно так,
 Щоб слова були в русі,
 Не тримайте слова,
 Віддавайте комусь.
 Щиро так, м’яко так починайте казати,
 Як воліла б відкритися ваша душа.
 Може, хочеться їй у словах політати,
 Привітати когось, а чи дать відкоша.
 Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
 Кожне з них, лиш торкни, - як струна, виграва,
 Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші -
 Мелодійні, дзвінкі українські слова.
 Говоріть про любов і про віру у щастя,
 Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
 Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
 Говоріть і продовжуйте мові життя.   «

Ведучий :  Сьогодні українській мові надано статус державної .

Ведуча :  1989 рік – прийнято закон «Про мови в Україні».

Ведучий :  1996 рік – Верховною Радою України прийнято Конституцію України , в якій українській мові надано законодавчої конституційної сили.

Ведуча :  1998 рік – Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писемності та мови .

Читець: Мово моя, ти пречиста і славна,
Трепетна, наче ранкова роса.
Ти називаєшся нині – державна!
Все в тобі є: і багатство, й краса.

Мовою рідною я розмовляю,
Вільно живу я у ріднім краю.
І Україну мою прославляю,
Вірність і серце я їй віддаю.

Ведучий :  Але не все так добре , як здається на перший погляд . Адже минулого 2012 року Верховною Радою України було прийнято закон «Про регіональні мови» .

Ведуча :  Цим законом російській мові фактично надано статус другої державної мови в Україні . Так наша влада продовжує політику царської Росії та Радянського Союзу на знищення української мови .

Читець : 
 Якщо в нашій безталанній мові набереться двісті тисяч слів ,
То за кожне українське слово вже поклали сто голів…
Нашу мову величаву чуємо не всюди.
 І не мова винна в цьому – винуваті люди .
Не вживеться щира мова з кволими рабами ,
В яких думка на припоні , язик за зубами .
У чиновницьких чуланах , де столи дубові ,
Де неволя і сваволя , тісно нашій мові .      
По крамницях та пивницях , де й повітря п’яне ,
Гасне , в’яне слово наше, степове, духмяне .
Не для «куплі» мова наша і не для «продажі» ,
Не для того , щоб базікати на ледачім пляжі .
Наше слово не ввібгати у сухі трактати ,
Щоб лакейством хліба кусень підло заробляти ,
Щоб брехати , щоб дурити , забивати баки ,
Позичаючи нахабно очі у собаки .
На зачовганих асфальтах , де смолою пахне ,
Наше слово крила губить , наша мова чахне .

Ведучий: А щоб слово наше крил не губило, а мова наша не чахла, ми, учні 10 класу, написали декалог – 10 заповідей учня Містківської ЗОШ…
Вірш (кліп)

Ведучий : Мова… Вона існує , живе , бореться незалежно від того , думаємо ми про неї чи ні , турбуємося чи забуваємо , шануємо чи зраджуємо .

Ведуча : Слово безсмертне . Адже ніхто не заперечить давню біблійну істину :

(разом) «Спочатку було Слово , і Слово було Бог».

Кліп про мову

          Вікторина до Дня української мови

                                                               Епіграф :
                                                        Як парость виноградної лози , плекайте мову.

                                                                                                                М. Рильський

І. Вступна частина. (Звучить запис пісні «Рідна мова»).
- Діти, я рада вітати вас на вікторині, що присвячена Дню рідної мови. Однією із найчисленніших мов слов'янського походження є українська мова, мова України, українського народу, наша рідна мова!

 «Візитка» - знайомство команд

1. Розминка
З букв одного слова скласти і записати інші слова.

І команда:  ЛИСТОНОША

ІІ команда:  КАЛЕНДАР

2. «Всезнайки» Продовжити  фразеологізм

Слово — не горобець, вилетить — …  не спіймаєш.

Більше слухай, а менше  …говори.

Умій сказати, умій і … змовчати.

Шабля ранить тіло, а слово — …душу.

Хто рано встає, …

Слово до слова - …

3. Бліц
Запитання для команди №1
 1. Державна мова України? (українська)
2. Слова з протилежним значенням. (антоніми)
3. Частина мови про ознаку предмета. (прикметник)
4. Найменша одиниця мови? (звук)
5. Перша буква у власній назві. (велика)
6. Частина слова перед коренем. (префікс).

7. Розмова двох осіб. (діалог)
 8. Список літер установленого порядку. (алфавіт)
9. Нема України без верби і … (калини)
10. Речення з однією граматичною основою. (просте).

Запитання для команди № 2
1. Найбільша одиниця мови. ( текст)
2. Без якої святині зникає народ? (без мови)
3. Знак у кінці розповідного речення. (крапка)
4. Буква без звука. (м’який знак)
5. Стиль газет, журналів. (публіцистичний)
6. Словниковий склад мови. (лексика)

7. Опис природи. (пейзаж)
8. Слова близькі за  значенням. (синоніми)
9. Зміна букв у корені. (чергування)
10. Частина мови що діє (дієслово)

4. «Скоромовка язика не ламає, а вимови навчає».

Вимовити скоромовку.

           

І команда:             2.От Кіндрат, так Кіндрат,
                                  Зуб зламав об мармелад.

   

ІІ команда:      4.Рак рачкує до крамниці,

                           Щоб купити рукавиці.

5. «Поєдинок капітанів».

Скласти і записати з поданих слів прислів’я про мову.

І команда:  1. Шабля, тіло, а,  душу, ранить ,слово

ІІ команда:  Хліб, а, слово, на ,обід, бережи, на, відповідь.

Завдання командам : пояснити епіграф.

6. «Хто  швидше?»

Із поданих літер скласти слово.

І команда:    Н, А, Р, У, А, К, Ї, К.

ІІ команда:  Ч,О,Ш, Н, Е, В, К, Е.

7. Конкурс красномовства «Оратор».

Презентація поета, чиє ім’я  склали у попередньому конкурсі :

короткі біографічні відомості, читання напам’ять улюблених поезій.

І команда:  Леся Українка.

ІІ команда:  Тарас Шевченко.

8. Де потрібно, вставити пропущені літери або знаки
Прої_зний, шіс_надцять, уман_ський, здоров_я, св_ято, жовто_гарячий, кіс_лявий, кін_чик, маркв_яний, жмен_ці, черв_як, тиж_невий, балас_ний, збіж_я, знан_я, сміє_я, таріл_ці, студен_ський, пір_я, моли_я, сіл_ський.

9. Конкурс «Показуха»
Учасник має показати за допомогою жестів зміст даних фразеологізмів. Команда відгадує фразеологізми і пояснює

Водити за носа

Гладити по голівці

Зуб на зуб не попадає

Надувати губи

Ламати голову

Води в рот набрати

Дивитись крізь пальці

Втерти носа

На лобі написано

Гребти гроші лопатою

Лазити рачки

Розкидатися грошима

10. Загадки

для першої команди

 1. Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє. (Книга).

 2. Чорний Іванчик, дерев'яна сорочка, де носом поведе, замітку кладе. (Олівець).

 3. Книжки читаю, а грамоти не знаю. (Окуляри).

4. Малий коник із чорного озерця воду бере та біле поле поливає. (Перо і чорнило).

 5. Що іде, не рухаючись із місця? (Час).

для другої команди

1. Мовчить, а сто дурнів навчить (Книга).

2. Розумний сівач по білому полю бігає (Олівець).

3. Своїх очей не маю, а іншим бачити допомагаю (Окуляри).

4. Не вмію читати, а весь вік пишу (Перо ).

5. Біжить, біжить, не оглядається (Час).

11.Конкурс «Допиши віршик»
Ходить лісом їжачок,
В нього шубка з... колючок

Вночі їй завжди півник сниться.
Вона не курка, а... лисиця

У неділю на Хрещатик
Квочка вивела... курчаток

Великі очі й голова.
Не Колобок це, а...  сова

Ярослав на камінь сів,
Ловить в річці... карасів

Має Галя добру звичку
Класти книги на... поличку

Меблі, двері й чобіток
Ремонтує...  молоток

По дорозі жук повзе,
На спині листок...  везе

Є ім’я у мене і в сестрички,
А щеня і котик мають...  клички
Їжак згорнувся у клубок.
– Я, – каже, – не їжак, а...  Колобок

По долині жук повзе,
На спині жука … везе.

Облизала кішка кришку
І пішла ловити … мишку.

Ворона вчила солов’я:
-Співай, сусідо мій, як …я.

Їжак ожину в лісі їв
І слухав пісню … солов’їв.

До землі зігнулась гілочка,
Як по ній пробігла … білочка.

Ярослав у човен сів,
Ловить в річці … карасів.

Завдання 12. Пісні-перевертні. Кожне слово треба замінити на протилежне за значенням - і тоді  отримаєте рядок з  відомої української пісні.

• Я ж тобі сказав правду. «Ти ж мене підманула»
• Поклав Іванко вогонь. «Несе Галя воду»
• Померла в дідуся одна сумна качка. «Жили у бабусі три веселих гусі»
• Шепоче та радіє Дон вузенький. «Реве та стогне Дніпр широкий»

13. Командам потрібно намалювати прислів’я, які подані на картках.
1.Язик до Києва доведе.
2. За двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш.

14. «Аукціон».  
За 3 – 4 хвилини потрібно записати якомога більше фразеологізмів зі словами: голова, язик, ноги, вухо, ніс, око.

15. «Добери слово».

Гронування : дібрати  10 прикметників  до слів.

І команда:  «Слово».

ІІ команда:  «Мова».

Загадки-жарти для вболівальників.

1. Що тепліше від одного кожуха? (Два кожухи).

2. На небі одне, на землі нема, у баби двоє, у дівки катма. (Літера „Б").

3. Коли дурень розумний? (Коли мовчить).

4. Що в хаті щодня цілують? (Чашку).

5. Що це за гість, що сам себе їсть? (Свічка).

6. Жило триста котів і один чоловік. Скільки було там ніг? (Дві).

7. У якому місяці люди найменше хліба їдять? (У лютому).

8. Що в людині найбистріше? (Думка).

9. Що за трава, що й сліпий знає? (Кропива.)

10. На що борошно в млині падає? (На купку).

11. Сидять три коти, проти кожного кота сидять два коти, скільки всього котів? (Три).